“Світ ловив мене та не впіймав…”
Г.С. Сковорода
Життя та діяльність Григорія Савича Сковороди припадає на XIII століття. Головною темою його творчості завжди була людина, тобто — бiологічна iстота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. Саме тому Григорій Сковорода так багато уваги приділяв вихованню, особливо етичному та моральному. Чи залишилося ж місце етичному вченню Сковороди в сучасному світі науки та технологій? Про його актуальність сьогодні ми й будемо говорити далі. Отже, поринемо у минулі часи, часи життя та творчості Григорія Савича Сковороди.
Народився Григорій Сковорода 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах, на Полтавщині. Вже у 12-річному віці молодий юнак Григорій не просто вступив до Києво-Могилянської академії, а ще й завоював статус кмітливого студента, який будь-що досягає своїх цілей. Закінчивши академію (1753р.), Григорій вперше вступає на такий цікавий, хоч і тернистий, шлях педагога. Він був і вчителем в Переяславській семінарії, і домашнім вчителем сина поміщика Томари у селі Коврай на Переяславщині, навіть викладачем синтаксису, грецької мови та, звісно, етики у Харківському колегіуму.
“Не розум від книг, а книги від розуму створились” — сказав Григорій Сковорода і написав підручник з етики. Це був його перший філософський твір, основною думкою якого є ледарство як найбільша людська вада.
Однак, Григорій Сковорода був незвичайною людиною, яка за будь-яку ціну дотримувалася своїх життєвих позицій. Саме це й допомогло йому наважитися обрати долю мандрівного філософа у далекому 1769 році.
Майже на до кінця свого життя педагог мандрував селами України. Саме там, на мою думку, і формувалися його філософські погляди,а з ними і етичне вчення, які були викладені у багатьох працях (“Наркіс. Разглагол о том: узнай себя”, “Беседа, наречення двое”, “Беседа 1-я, наречення Observatorium”, “Беседа 2-я, нареченная Observatorium Specula”, “Діалог, или разглагол о древнем мире”, “Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни”, “Кольцо”, “Разговор, называемый алфавит, или букварь мира” тощо).
Рядки з вірша письменника Дмитра Павличка допоможуть нам краще уявити мандрівний етап життя Григорія Сковороди:
“І, виламавши палицю із тину,
Він темними байраками пішов
Кріпацьким дітям викладать латину,
Бентежити думками рабську кров.”
Чому ж може навчити нас Григорій Сковорода? Він може пояснити, чому в природі крaса, гaрмонія, а в суспільствi – несправедливість, показати шлях змін суспільства на краще, який пролягає через зміну кожному себе самого. Григорій Савич стверджує, що самопізнання та духовний ріст людини — це і є ціна за справжнє щастя, яке так нам необхідно. Саме це вчення і є фундаментом етичного вчення філософа-просвітителя.
Що ж ще нам потрібно розуміти про етичне вчення Григорія Сковороди? Слід пам’ятати, що в його етичній концепції людина зображена, як розумне творіння, яка здатна приймати відповідальні рішення та, перш за все, усвідомлювати різницю між добром і злом. Ця теорія спирaється на повaгу і дoвіру дo людини. Саме тому, філософ вчить нас пізнати спочатку самого себе, а вже потім оцінювати іншу людину: “Якщo ми хoчемо виміряти небo, землю й oкеан, почнемо з вимірювaння самих сeбе і зрoбимо це відповідно до своїх власних мірок. Але якщо нам не вдaється знайти нашу внутрішню мірку, то за допомогою чого ж тоді, нa якій шкалі, ми змoгли б виміряти інших? І якщo ми не мoжемо рoзуміти самих себе, то який же інтерес ми можемо мати від знання точної міри інших ствoрінь?” — питає Г.С. Сковорода. На мою думку, це риторичне запитання може служити відповіддю стосовно етичності кожної людини.
Висновок у цих етичних роздумах, Григорій Сковорода робить одночасно і простий, і складний. Він стверджує, що кожна людина — це постійна таємниця, яку ніколи і ніхто не в змозі розгадати, доки не пізнає самого себе, відкриє у собі Великого і Всемогутнього Бога, і тільки через Нього зможе пізнати ближнього.
Мені хотілося б завершити тим, що й через тисячі років, в наш час пам’ять про Григорія Сковороду не вмерла, вона живе, адже Сковорода не просто нас навчає, але являє нам приклади етичної людини. Але на жаль, підростаюче покоління все менше про нього знає, та все більше сприймає його вчення як застаріле, неактуальне, “немодне”.
Наш світ повністю завоював сучасний технологічний прогрес, який продовжує “затуманювати” розум людей через засоби масової інформації , Інтернет та інші досягнення науки. Ми більше не читаємо книжко, у нас немає часу навіть підняти голову вгору і помилуватися прекрасним небом, весь наш світ захоплюють думки про соціальні мережі та телебачення. Коли ж нам пізнавати себе і тим більше міркувати про духовні цінності та просто людську етику? Це риторичне запитання, яке повинне змусити нас задуматися, адже життя таке коротке.
Я ж вірю, що вчення Сковороди про щастя, духовність та етику людини й надалі повинне посідати значне місце у системах навчання та виховання. Саме на засадах духовності, доброти, любові та простої людяності потрібно виховувати наших дітей. Саме Бог, як символ вічної доброти та істини, повинен стати основою нашого життя, а моральність закладена Ісусом, яку так проповідував Сковорода, повинна перебувати в серці кожної етичної людини.
У висновку хочу сказати, що Григорій Сковорода — постать незвичайна, яка залишила визначний слід в історії не тільки України, а й всього світу. Григорій Савич був великим філософом, поетом, педагогом, але перш за все Григорій Сковорода був звичайною людиною, яка відрізнялася від багатьох інших людей вмінням думати, думати про все: про життя, його сенс, про таке бажане людське щастя та звісно про людину.
