Чи залежить мораль від релігії? Більшість людей вважають, що так, бо без віри в надприродні сили, ми не можемо мати якихось моральних цінностей.
Є твердження, згідно яким тільки релігійна віра може ймовірно забезпечити моральні обмеження на людські дії. Або ж, що мораль залежать від релігії, як і приймання їжі залежить від апетиту. Релігія забезпечує спонукання, яке змушує людей поводитися морально. Інші вважають, що мораль залежить від релігії, тому що ідея моралі має сенс, тільки якщо є Бог, який встановлює об’єктивні стандарти або який дає винагороду чи покарання людям у житті. Мораль і релігія, на перший погляд, дві стороні людської культури.
На рівні загальних філософських понять мораль і релігія є частково пересічними, а частково різними соціально-культурними, духовними складовими. Одним з важливих компонентів будь-якої релігії, разом з вірою в надприродне, є цінності і стандарти, що затверджують правильну, належну, благу поведінку. Всяка релігія містить ідеал досконалості. У багатьох релігіях він асоційований з образом божественної особи. Іншими словами, всяка релігія, дійсно, включає «етику», в сенсі систематизованих уявлень про належне, добре, правильне і досконале, і виступає в ролі етики. Мораль, звичайно, є способом соціальної дисципліни, гармонізаціями стосунків людей як носіїв своїх інтересів.
У цьому ракурсі мораль близька до права, звичаїв. Але соціокультурне призначення моралі до цього не зводиться. За допомогою моралі і задається якийсь піднесений ідеал. А цей піднесений ідеал не випливає з готового соціального досвіду, більше того, виступає підставою для оцінки соціального досвіду. У тій частині, в якій мораль виступає як певна програма, що стверджує ідеал досконалості, орієнтує людину на вищі цінності, вона, звичайно, близька релігії.
Ця подвійна функція моралі найкращим чином виражена в євангельській заповіді любові, яка в одній своїй частині орієнтує людину на вищий ідеал, а в іншій — на мир і єднання з ближнім.
Мораль і релігія схожі у своїх функціях. І мораль, і релігія спрямовані на організацію стосунків людини з іншими людьми і з вищим, ідеальнішим.
Звичайно, ми стикаємося тут з цікавими теоретичними питаннями, вирішення яких поки не цілком ясно. Наприклад, яка природа ідеалу в нерелігійних системах моралі? Або як можлива нерелігійна етика любові? Для мене це питання тим більш актуальне, бо я вважаю принцип любові, тобто любові-агапе (милосердя, турботи), найважливішим моральним принципом, істотним прояв моралі.
В розумінні того, що таке мораль, ми повинні чітко розуміти, що поняття «мораль» — це філософське поняття. Воно формується в Новий час і процес цього формування є досить чітким, а також простежується у творчості мислителів. Важливо мати на увазі, що в Новий час це поняття формується на тлі зростаючої зацікавленості у філософії в розумінні свідомості людини, взятого самого по собі. Починаючи з ХVІІІ століття в філософії розвивається переважно поняття моралі в межах тільки розуму. Це поняття позначає спосіб мислення і дії, що відрізняються такими характеристиками, як раціональність, універсальність, автономія, рівність і т.д. Конкретно релігійні моделі моралі аналізуються і класифікуються вже з позицій такого філософського поняття моралі.
У деяких дискусіях щодо моралі і релігії вірно вказується на те, що спочатку етика виникає саме як філософська етика, а у класично-античну епоху, вона, як і філософія загалом, розвивається в опозиції релігійно-міфологічним уявленням, в процесі переосмислення традиційних релігійно-міфологічних уявлень. Але не можна при цьому ігнорувати той факт, що аж до Нового часу моральна філософія розвивалася в безпосередньому зв’язку з теологією.
Для повноцінного аналізу теми співвідношення моралі і релігії важливий ще один аспект. Переплетені вони або ні — це одне, а чи неодмінно релігійна будь-яка мораль — це інше. З цим пов’язано і питання, що стосується вже релігії : чи всяка релігія моральна?
Мораль, що затверджує релігійність, і та, що не приділяє уваги моральності релігії має на увазі певні види релігії. Очевидно, що при цьому не береться до розгляду сатанізм, звичайно ж, також не мається на увазі яке-небудь вуду. З абстрактної соціально-антропологічної точки зору, можна сказати, що на Гаїті, Ямайці, в деяких західноафриканських країнах, де поширена релігія вуду, мораль і обумовлена вуду, і проявляється опосередковано вуду. Напевно, у нас нікому, окрім соціальних антропологів немає діла до вуду. А ось інформація про активність сект сатаністів, що час від часу з’являється, може турбувати.
Для представника якої-небудь конфесії тут і питання немає: кажучи «мораль», він має на увазі конфесійну певну мораль, для нього мораль і на рівні цінностей і приписів, і на рівні практики, звичайно, немислима у відриві від фундаментальних представлень його конфесії. Часто, міркуючи на цю тему, ми навіть не замислюємося про те, яку мораль, в сенсі, яку певну систему цінностей, яку нормативно-етичну програму або яку конфесію ми маємо на увазі.
Коли християнські люди стверджують, що мораль неможлива без релігії, поза релігією, вони мають на увазі християнську етику. Справді, чи можна уявити християнську етику, нехай навіть тільки в нормативному її аспекті, як поза релігійну: без благоговіння перед Богом, без любові Бога, без любові до людини. Іншими словами, без цих фундаментальних релігійно-етичних переконань християнська етика, звичайно, не була б християнською етикою.
Таким чином, розгляд співвідношення релігії і моралі потребує диференційованого підходу, і це стосується ряду аспектів цієї теми : природа, функції моралі і релігії в житті людини і суспільства, нормативний зміст моралі і релігії, способи реалізації цього змісту, форми суб’єктивності особи в моралі і релігії і так далі.
