Розвиток етичної думки 19-20 ст. є третім періодом етичних вчень, який пропонує нове дослідження сфери моралі. Цей період характеризується становленням національної свідомості українців. Проблема «людина-нація» стає основною в етичних поглядах інтелігенції України 19 століття.

Основоположниками української етичної думки 19 ст. були викладачі університетів та духовних академій: С.Гогоцький, Г.Челпанов та інші. Центром їх досліджень була проблема людини та моральні питання.

У 19 ст. етика виділена як окрема самостійна наукова дисципліна одночасно пов’язана з філософією. Тож українські філософи були впевнені що дослідити внутрішній світ людини, а тим більше моральність, не можливо без філософії.

На українську етичну думку, крім викладачів навчальних закладів, впливали письменники та поети. Серед них Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка та інші.

Т.Шевченко входив до Кирило-Мефодіївського товариства, яке вважало своїм моральним покликанням просвіту українського народу та пробудження національної свободи. У своїй творчості Т.Шевченко закликає український народ до звільнення від утиску російського царизму. Образ свободи для Тараса Шевченка — в першу чергу вільна людина, що розпоряджається своєю долею та життям на багатій українській землі. Реальним образом волі в його творчості є козаки – непримиренні борці за народну свободу.

У творчості І.Франка відсутні окремі роботи з етики, але проблема моральності посідає основну тему його робіт – праця на благо українського народу. Свій етичний обов’язок він виконує двома способами. Перший – вивчає та досліджує культуру свого народу, її місце серед інших народних культур. Другий – пробуджує у людях дух свободи та людську гідність.

І.Франко у художній творчості осмислював морально-етичні проблеми: розкривав моральність українського народу; наполегливі та трагічні шукання людського щастя; осмислював взаємовідносини між людьми. Він уважно стежив за розвитком філософії.

Мораль Лесі Українки полягає на ідеології свободи, які є основними мотивами її творчості. Навколо ідеї свободи базуються такі етичні проблеми: значення творчої інтелігенції у розвитку нації; відповідальність особи за здійснення вчинків та їх наслідків; життя в умовах рабства та шлях до свободи. Письменниця вбачає покликання митця відкривати людям правду.

Леся Українка невтомний борець за політичну свободу і шукач шляхів оптимально – ефективної діяльності інтелігенції у суспільному русі. Вона є пристрасним борцем за істину.

У 60-70 роки 19 ст. помітний внесок у розвиток етичної думки України зробили видатні діячі культури і громадського життя, які об’єдналися в організацію української інтелігенції «Громада». У її діяльності особливою була роль філософа, соціолога, літературознавця, історика М.Драгоманова, думки якого перед усім були спрямовані на соціальне визволення, а не національне.

Для умови створення ідеї справедливості М.Драгоманов вважав поширення освіти, яка забезпечує усвідомлення людини вільною особистістю, розуміння нею того, що служити справедливості є її земне покликання.

Переймаючись долею народу він мріяв про поступ людства, який М. Драгоманов зв’язував з інтерпретованим соціалізмом. Він рахував, що люди вже переросли «державні спілки» і прямують до громад, для яких характерне «безначальство».

На розвиток української етичної думки у 20 ст. згубно вплинули невдача української революції 1917-1920 років та встановлення влади більшовиків. Багато представників інтелігенції у ті роки мріяли про відродження української культури. Громадський діяч того часу М.Скрипник ініціював процес розвитку української мови, культури, організації навчальних закладів, відродження національних традицій.

Та культурне відродження України закінчилося трагічно. Марксистсько-ленінська філософія стала єдиною наукою на довгі десятиліття. Комуністична ідеологія не приділяла належної уваги до філософських гуманітарних проблем, в тому числі і до етики. В той період в етиці панувала єдність думок, що зводились до політичної настанови: служіння комунізму.

Обмеження політичного, духовного та культурного життя в Україні за радянські роки змусили багатьох філософів, яких турбували проблеми етики (В.Винниченко, Д.Донцов, Ю.Липа) виїхали за кордон, де продовжували розвиток української етичної думки.

Етичні погляди письменника В.Винниченка постійно змінювалися, відзначалися сміливістю. В свої останні роки життя критикував капіталізм та соціалізм у його радянській формі, розмірковуючи над проблемами буття цивілізації Винниченко пропонував власну програму зближення держав з різними політичними системами, де б цінувалась гідність людини.

На погляд Винниченка етика не являється ідеалом, а є нормою, що регулює взаємовідносини між людьми.
Поступово звільняючись від впливу марксизму В.Винниченко вважає, що головним являється побутова справедливої побудови держави землян, яка забезпечить щасливе життя людей.

Усі його попередні програми зазнавали невдач. Національна та соціальна нерівність заважають побудові щасливого майбутнього. Особливе значення надавав владі колективу, що на його думку, забезпечить подолання егоїстичних якостей людства, таких, як нерівність.

Винниченко, під впливом потрясінь 20 ст., змінював свої політичні погляди, намагався своєю творчістю прислужитися ідеї щастя людини.
Етичну систему, яка близька своєю темою до концепції Н.Ніцше, обґрунтував український політичний діяч Д.Донцов. Національна ідеологія на його думку повинна бути базою свідомості українців, а метою та ідеалом нації – державницький політичний сепаратизм, незалежність української держави та відмова від соціалізму.

Досягнення цієї мети може бути здобуте лише в боротьбі. Для Д.Донцова національна ідея – це аксіома, яка не потребує доведення. Основними умовами націоналізму він вважав:
по-перше, прагнення свободи нації до влади, життя;
по-друге, прагнення до боротьби без якої неможливі перемоги ідей, які спрямовані на зміну світу.

Д.Донцов виступав за звільнення та відродження української нації, для чого створив етичну концепцію. Розглянув питання моралі у контексті націоналізму, правлячої еліти та побудови незалежної країни.

На його думку суспільство повинне мати кастовий характер, що має забезпечити відсутність безладу.
Основною причиною втрати державності Україною він бачив у відсутності правлячої еліти. Прикладом поведінки для нижчої касти є вища каста, яка формує ідеї фальшивого і правдивого, морального і аморального, і т. д. Представниками вищої касти повинні бути люди з творчою енергією, яка об ’єднує спільноти людей.
Разом з тим, Д.Донцов стверджував, що не можна творити добро не враховуючи інтереси людей та прогрес.