Щоб повірити в добро, треба почати робити його ( Л. Толстой)

У V-VI століттях до н.е. — У вченні Конфуція , у висловах семи грецьких мудреців, в Старому і Новому заповітах і почалось зароджуватись правило моральності золотої. Можна вважати що саме з Христом до нас прийшла основна заповідь християнства : » Хочете хорошого вставляння до себе від ближніх, то так же само ставтесь до них» Згідно з цим правилом моральні вимого однаково поширюються на всі людей незалежно від їх умов життя та суспільного становища.

В золотому правилі розглядається як «позитивна», так і «негативна» сторона не бажати ближньому того, чого не хочеш сам.
«Ближній» в «золотому правилі» — це бyдь-яка людина, яка знаходиться поблизу ця людина може бути знайомою і незнайомою. Золоте правило розшифровується,як знання про рівність всіх людей. Така рівність не притуплює людську гідність, не робить всіх людей однаковими у свободі, у можливості до самовдосконалення, розглядається у людських якостях, нормах поведінки, які властиві кожній людини.

Першочергово золоте правило моральності почало розглядатися у Стародавньому Єгипті XVII столітті , це установка на добро як людського існування закон.

Моральні правила змінюються в залежності від iсторичного типу розвитку сyспільства.

Первісні суспільства ми всі звикли бачити варварськими і темними і засуджували їх такими принципи «око за око» , «зуб за зуб», «смерть за смерть».
Для древніх суспільств головними були боги. Вони створювали світ, жили поблизості з людьми, та були постійно присутні і всюди навіть буденні справи не вирішувалися без їхнього втручання.

Але суспільство змінювалося і змінювалась суспільна свідомість . Людина почала усвідомлювати себе у природі,відчувати свою силу, створювати і руйнувати. Людяність в людині не викорінюється мораллю, а мораль не викорінюється стосунками між людьми, оскільки ставлення людини до самої себе, до живої і неживої природи . Як зазначає народна мудрість « Людина повинна прожити життя роблячи добро». В даний час можна відмітити, що роблячи добро, ми не дотримуємося Закону, а очікуємо якоїсь винагороди. А потім починаємо ображатися на несправедливий світ.

Все це таким чи іншим чином відноситься до золотого правила моральності.
Етика періоду Античної Греції та Риму також не розробила достовірного кодексу відносин «людина – людина» , проте думку про те що потрібно чинити добро можна знайти у багатьох філософів. Розуміння своєї користі призводить людину до необхідності жити в суспільстві, а для людей немає нічого більш кориснішого чим сама людина. Для збереження свого існування людина бажає таке як: діяти спільно і злагоджено, вирішувати проблеми разом та шукати загальної користі для всіх. Можна зазначити що Античність проголосила Людину як чудову цінність, та конкретизувала і доповнила Золоте правило моральності.

Отже, всі суспільства мали на меті визначити Золоте правило моральності, так само і Спіноза визначив, що необхідно чинити за законами совісті і взаємності, основним принципом гармонійного існування.

Золоте правило моральності розглядається в двох значеннях ,які розкривають його зміст.

1. Історична та нормативно нерозвинена форма , що реалізується в правилі таліону. У таліон відображається ближність роду і віддаленість міжродових зв’язків.
Почали руйнуватися родоплемінні відносини що призвело чіткого розподілу на «своїх» і «чужих».

2. У християнстві заповідає любити Бога та ближнього. Людина виконує волю Неба тільки тоді, коли хоче уникнути зла і таким чином старатися робити добро всім людям. Отже, суть Закону божого полягає в тому,що люди повинні служить Богу виконуючи його заповіді , творячи добро всім ближнім.
«Золоте правило» як oснова моральної свідомості і моральної поведінки постійно приваблювало увагу всіх філософів.

Т. Гоббс розглядав його як основу природних законів, що визначає все життя людей. Це правило приміряється кожного, та допомагає обмежити егоїстичні та індивідуальні претензії, що становлять основу єднання всіх людей в державі.

Дж. Локк не розглядав «золоте правило» вродженим в людині,а навпаки, в його основі лежить природна рівність людей,яка розглядається у формі «золотого правила». В «Золоте правило моральності знайшло своє значення в «Моральному (етичному) законі » Мануїла Канта. Він дає йому таке пояснення: завжди стався до людей в своїй особі і в особі іншого, як до мети, а не як до засобу.

Етичні пошуки всіх часів дійшли і до наших часів у Золотому правилі моральності.

В золотому правилі моральності є формула відношення людини до себе через відношення до інших людей. Відповідно, що в цих видах відношення є різні види:
— відношення до себе реальне, характеризується в вчинках (робити добро і не робити зла);
— відношення до інших ідеальне, характеризується бажанням ( чого хочеш ти і не хочеш бачити цього в інших ).

Золоте правило пропонує спосіб з допомогою якого людина може поставити себе ні місце іншого який відчує його вчинок, так само поставити людину на своє місце.
Золоте правило можна використати як експеримент для виявлення морального відношення між індивідами їх взаємовідношення.

Отже, моральність визначається в ідеальному проекті ( в бажанні) то довільна в якості реального вибору ( в вчинках).