На жаль, на даний момент в сучасній Україні, та й в усьому світі відомо дуже багато ситуацій, коли дитина зростає в неповноцінній сім’ї, що не завжди добре відображається на подальшому житті дитини.
В той час, коли дорослі зайняті своїми справами, у дитини (візьмемо за піддослідний зразок дитину 7-8 років, хлопчика, який виховується матір’ю-одиначкою) є власний світ зі своїми правилами.
Багато чого у цьому світі буде залежати від виховання, і середовища, в якому дитина росте та проводить час.
Яке виховання може дати цій дитині мати-одиначка ?
Це питання, на яке я спробую дати відповідь.
По-перше, треба уточнити, що якщо ми беремо за приклад саме сім‘ю із матері-одиначки та дитини — хлопчика 7-8-ми років, то це не буде означати, що ті самі думки, висновки і заключення, можна буде застосувати до будь-якої іншої сім ї у цьому складі, а також, до сім ї, де може виховуватись дівчинка, а не хлопчик, і не матір ю, а батьком…
Тому, те що буде озвучено далі, слід відносити до гіпотетичного збігу обставин, де є два життя, доля яких у нас на долонях.Треба усвідомлювати те, що батьки подають приклад своїй дитині.І приклад цей залежить саме від того, який у них рівень життя.
Як батьки розмовляють, реагують на навколишні обставини, чи палять вони, чи ні, може випивають… Все це дитина бачить, і все без залишку відкладається у неї в підсвідомості. Як губка вбирає в себе воду, так і дитина всю інформацію.
Те що дитина бачить у юному віці, вона буде повторювати через десять, двадцять, тридцять років. Не свідомо, але історія повториться, а виною всьому психологічні травми дитинства.
Мати, яка пішла від чоловіка, забравши з собою сина… Яке виховання вона може йому дати ? Вона не дозволяє батьку відвідувати дитину, висуваючи різні причини, чи взагалі зробила так, що суд так вирішив. Такі ситуації часто трапляються у сім’ях в сучасній Україні.
Мати, яка поставила вище благополуччя дитини — свою гордість.
Нажаль дорослі часто бувають, як ті ж діти у своїх діях, навіть не помічаючи того, але ж відповідальність на них лежить вже не дитяча.
Батьків можна порівняти із художниками, які творять, малюючи картини… Але на місці картин — дитяча психіка. Що там намалюєш, те там і залишиться, і буде про себе нагадувати все життя.
Мати-одиначка — бідна жінка, якій довелося розірвати вузи шлюбу, заради чого, не зрозуміло. Їй може здаватися, що вона це зробила заради дитини і навіть щиро в це вірити, але це не так… Психіка дитини вже покалічена, і ніщо цього не виправить.
Хлопчик, хлопець, підліток, потім мужчина…Чи зможе він стати повноцінним чоловіком для своєї майбутньої дружини, маючи таке дитинство. Чи зможе він це зробити, терплячи побої п’яної, вбитої горем матері, вирости і не зненавидіти увесь жіночий рід ?
Багато вбивць та психопатів, ґвалтівників та просто гомосексуалістів мають дещо спільне: майже всі вони виховувались без батька, матерями чи бабусями. Хлопцю немає на кого рівнятись. Точніше, є, але виходить, що тільки на бабусю чи маму. Такі діти не можуть постояти за себе у школі, вони стають виродками в очах однокласників, які не брезгують зайвий раз їх публічно принизити.
Можна сказати, що іноді краще, щоб хлопчик взагалі був без батьків, аніж виховувався матір’ю.
Іноді, матері не знущаються над своїми синами буквально. Вони оточують їх такою любов’ю та увагою (компенсуючи відсутність чоловіка), що діти виростають зовсім не самостійними…Постійно залежними від когось. Як вам така картина, коли мати зав’язує шнурки шістнадцятилітньому підлітку?
Тобто можна сказати що жінка, у більшості випадків, не може виховати хлопця, у якого все буде добре із головою… Бо у випадку знущань зі сторони матері, він буде замкнутий в собі, неповноцінний, та з нахилами до гомосексуалізму, а у випадку надмірної уваги і турботи, він виросте несамостійним та слабким морально, без твердої самооцінки.
Як все могло бути ?
Повноцінна сім’я, де голова сім’ї — батько, а мати — покірна, та завжди красива, де батько займається чоловічою справою і привчає до цього сина, намагаючись прищепити любов до цього, вони ходять разом на футбол. Де син не стає принадою вулиць від того, що йому одиноко… Він не спілкується, з ким доведеться, не приймає наркотики, він живе у справжній повноцінній сім’ї, де є батько і матір, де кожен із батьків, стовідсотково виконує свою роль. Дитина все бачить, все чує, все відчуває, і як говорилось із самого початку, всі ці відчуття, емоції, які вона отримує зараз, до них же вона і буде тягнутись, коли виросте.
Якщо в сім’ї батько і мати люблять один одного, люблять свого сина., то можна бути впевненим, що і син буде любити свою дружину, і свою дитину не менше.
Все не просто так у житті, і якщо ми колись на когось сказали дурне слово, то колись, воно обов’язково вирветься із ображеної нами людини на когось іншого, і так далі без кінця.
Сійте кохання, і тоді тільки кохання і виросте.