O tempora! O mores! ( О времена! О нравы!)
Ми часто чуємо цей вислів, але кожен з нас трактує його по – своєму.
Галілео Галілей, вслід за М.Коперніком довів, що Земля крутиться, тобто відбувається її рух навколо Сонця. Тож не дивно, що на зміну Античності приходить Середньовіччя, Відродження; на зміну Калігулі приходить Гітлер, а імена Діогена, Сократа, Арістотеля доповнили Монтеск’є, Дені Дідро, Жан – Жак Руссо, Вольтер, Фрідріх Ніцше і, звичайно ж, Зиґмунд Фрейд.

Епохи змінюються, погляди на світ та його складові також, але єдиною основою його, центром опори в усі часи була Людина. Дивна, емоційна, креативна, ексцентрична, але у кращих своїх проявах гідна наслідування. Саме завдяки їй, її поглядам, переконанням, вчинкам, ми вивчаємо кожну епоху, аналізуємо, визначаємо, як казав Маяковський « Что такое хорошо и что такое плохо?!» І саме вчинки людини є тут ключовим поняттям, над яким задумуєшся.

Що ж впливає на людину протягом усього розвитку, керує її вчинками, впливає на прийняття рішень? Саме над цим я почала задумуватися у той переломний момент, коли пішла у школу, бо тепер замість того, щоби гратися більшу частину дня, я повинна була виконувати уроки, які мені не завжди подобалися ( як може подобатися те, що у тебе не виходить?). Спочатку це починалося з питань: «Чому, якщо я не хочу?», «Чому, якщо мені це не подобається?» і завжди чула відповідь: «Це тобі потрібно у майбутньому».

І я дивувалася, що мама чекала від мене виконання домашніх завдань самостійно у початкових класах (тобто, коли її немає вдома). Але ж як можна сидіти за уроками, якщо на вулиці твої друзі кидаються сніжками зимою чи катаються на санках з гірки, а літом лазять по деревах чи ганяють на велосипеді? «Дивні люди ці дорослі, — думала я. На світі так багато чудових занять і способів провести час, а вони сидять у душних офісах літом, чи ремонтують якісь труби на морозі зимою і говорять про якусь відповідальність». На мамині аргументи « Ти повинна все робити сама, бо це у майбутньому допоможе тобі у роботі та у житті», я відповідала: « Якщо я буду кухарем, то не обов’язково рішати задачі чи швидко читати. Люди ж варили їсти ще з печерних часів, а тоді ще й шкіл не було, вони не вміли гарно писати». А біля нас у цей час будували висотний будинок. Наверх матеріал піднімав кран, а кранівницею була жінка. Я теж мріяла бути на її місці, вище за інших, з висоти пташиного польоту спостерігати за всіма і бути для них недосяжною і сказала мамі, що ця професія не потребує таблички множення напам’ять і вміння переказувати тексти. Мама засміялася і сказала, що поки вона за мене відповідальна, то буде заставляти мене вчитися.

Напевно, і Том Сойєр, про якого писав Марк Твен, і Остап Бульба у Миколи Гоголя, і я відчували однакову огиду, коли дивилися на підручники, тому моїй мамі довелося докласти значних зусиль, щоби привити мені навички навчання самостійно.

Дорослі – хитрі люди! Вони не тільки самі роблять роботу, яка є деколи марудною і нудною, але вміють заставити робити й інших.
Цей термін не обов’язково висвітлювати у негативних тонах. Оскільки ,з самого дитинства нам прививають поняття відповідальності,яке являється однією з найважливіших умов досягнення успіху.

Відповідальність закладена у живих істот природою,адже при народженні живої істоти ,мати є відповідальною до часу поки потомки не будуть мати змоги самі виживати. В представників жіночої статі відповідальність йменують «материнським інстинктом». Суть полягає в тому ,що у відповідальності є різні прояви,а також її по різному трактують. Поняття відповідальності вкладало в себе більше «обов’язків» коли був більш згуртований, а зараз лозунг: «піклуйтеся про себе і не лізьте в чуже життя». Тепер коли людині,на вулиці,стає погано ,мало хто поспішить на помуч до приїзду швидкої допомоги,а все через те що кожен із цих прохожих вважає це не його справою,і це до казом того що він втратив у відповідальність громадянина!

По суті суспільна відповідальність закладається в нас з дитинства,всі дорослі повчали дітей, як бути свідомим індивідом ,але час і сучасний світ подавлює це почуття.

Нам прививають відповідальність громадянина держави свідому,але при цблму в громадськості коли повнолітній грмадянин вступає в доросле життя,він очікує від оточення такої відаччі, як він їм дає,а коли цього не відбувається,то у нього наступає психологічна криза і вже сам для себе визназначає,по новому,що таке відповідальність і за кого він її несе.

Часи міняються, але сутністю кожної епохи є Людина. Саме завдяки їй, її поглядам, переконанням, вчинкам, ми вивчаємо кожну епоху, аналізуємо, визначаємо, як казав Маяковський « Что такое хорошо и что такое плохо?!» І саме вчинки людини є тут ключовим поняттям, над яким задумуєшся.

Отже, висновок: догляд, увага, турбота — це природня відповідальність, заложена самою природою, на рівні інстинктів збереження роду ( це прослідковується у тварин та птахів деколи ще краще, ніж у людей, коли обоє птахів або й цілі сім’ї
чи групи відповідають за догляд потомства, а не так, як у людей при розлученні:
діти з матір’ю, а батько невідомо де, в кращому разі сплачує аліменти. А де ж турбота вночі про хвору дитину, добре слово у хвилини депресії, мудра порада при вирішенні складних завдань? Невже все оцінюється сумою аліментів?).

Я, в цей час, знаходжуся вдома, мене ніхто не контролює, але я повинна самостійно зробити уроки, тому що це моя робота, за яку я не отримую грошей, але
вона є моїм бонусом у майбутньому і це є моя відповідальність перед собою, коли я роблю заради себе, а не заради мами, яка прийде і перевірить мою роботу і буде дуже розчарована, що у неї така безвідповідальна дочка. Саме з цього вислову почалося глибше дослідження відповідальності.

Я вдома сама, наді мною немає начальника, сама вирішую, що робити – це є свобода. Я сама роблю уроки, хоча це мені не подобається — це є відповідальність.
Ці два поняття — свобода і відповідальність, належать до ознак демократичного суспільства, яке вважається, є у нас сьогодні. Але наскільки це почуття розвинулося у сучасних людей? (Знову приклад з особистого життя).

Ми живемо в багатоповерховому будинку, де голосні звуки стають «надбанням» усіх мешканців. Поверхом вище нашої квартири живе сусід, молодий чоловік, який веде спосіб життя, характерний для цієї вікової категорії людей: збирає шумні компанії, голосно слухає музику, займається спортивними вправами – все це у час, коли більшість людей готуються до відпочинку, або й бачать уже третій сон. На наші зауваження він не реагує, відповідаючи, що це його приватне життя і ми не маємо права втручатися в нього.

Ось тут доречно сказати не тільки про демократичне суспільство, у якому все дозволено, а й про цивілізоване, у якому людина виховується на принципах моралі, загальнолюдських цінностях. А в ньому центральне місце відводиться відповідальності, про яку я говорила у цих двох прикладах. У моєму випадку — це відповідальність за свої вчинки, як наслідок діяльності, що допоможе мені у майбутньому знайти своє місце у житті, свою нішу у суспільстві, а у випадку з сусідом – це відповідальність перед іншими людьми у суспільстві, в якому ми живемо.

Якщо турбота про рідних – це природня відповідальність, то робота – це( на мою думку) штучна відповідальність: чи вчасно я приходжу на роботу? Як я там працюю? Чи впливаю своєю роботою на роботу інших? Все це, я вважаю, взаємопов’язане.

Повернуся до прикладу про послуги житлово – комунального комплексу. Якщо працівники тепломережі погано за ізолювали труби, по яких подається тепло у будинки, то ми часто стаємо свідками картини, коли у холодну пору року з люка виходить пар, на люках гріються собаки, а мешканці зимують у напівобігрітих квартирах, де часто хворіють маленькі діти або старші люди, які ведуть малорухомий спосіб життя і мерзнуть. Але коли приходить час платити за надані послуги, то ніхто не враховує втрати тепла по дорозі до будинку і не вираховує коефіцієнт матеріальних втрат людей за недоотримане. І ось тут можна говорити про відповідальність законну, що регламентується певними нормативними документами, і моральну, внутрішню, яка повинна бути заложена в людині. Тоді людина відчуває провину за неякісно зроблену роботу і, в майбутньому, цього уникатиме.

Але, я вважаю, що це не про наших людей, які привикли до «шари».
Тут потрібно згадати метод здачі новозбудованих мостів, коли інженера ставили під мостом, а зверху, на міст, запускали машини чи поїзди. Так і наших будівельників потрібно заселяти у ті будинки, які вони здавали терміново, сантехніків ставити відповідальними за ті будинки, в яких вони працювали, і щоби вони отримували повну зарплату при відсутності поломок і забитості у трубах( звичайно, враховуючи час експлуатації матеріалу чи споруди). Тоді би життя всіх навколо змінилося, кожен би робив свою роботу на всі 100 %, психічний стан багатьох людей покращився б і від цього виграє держава, в якій піднімається рівень життя й підвищується коефіцієнт праці.

Як не дивно, відповідальність можна визначити як категорію безсловесну, коли я , без чиїхось нагадувань, робила уроки, вчасно приходила на уроки чи на роботу, і словесну, коли людина зробила помилку і сама визнала її( так зробила моя мама, коли визнала, що через брак часу та особисті проблеми не завжди правильно приділяла нам час і вибирала міру покарання за проступки. Це, напевне, тому, що брат ображався на фізичне покарання з її сторони ). Напевно, тому це поняття, про яке ми сьогодні говоримо, лежить в основі таких наук, як педагогіка, психологія, філософія. І мамина наука психологія підказувала їй, що українці правильно колись казали: «Люби, як душу, а тряси, як грушу». І я вважаю, що цей принцип спрацював – брат виріс не тільки нормальною людиною, а ще й розумною. Тому моральна відповідальність матері у цьому випадку є не злом, а добром по відношенню до сина, який почав вчитися після натиску на нього. Він навчився бути відповідальним не тільки по відношенню до своїх обов’язків, а й нагромаджувати знання самостійно, для підтвердження своїх здобутків. І ця відповідальність, яка спочатку була категорією несвободи, рабства, пізніше трансформувалася у позитивне відчуття власної свободи – права власного вибору.

Наше життя пов’язане не тільки з навчанням, але й з роботою. І в одному, і в другому випадку людині часто потрібна допомога. Але це не означає, що той, хто поруч і бачить цю проблему чи труднощі, повинен брати її вирішення чи виконання на себе, тому що у цьому є дві сторони медалі. Якщо все вийде добре, то, можливо, за це буде подяка. А якщо все провалиться, буде фіаско, то той, кому допомагали, буде звинувачувати добровільного помічника.

Тобто, в цьому випадку, треба запитати, чи потрібна допомога і яка саме, і тоді той, у кого проблеми, сам зробить вибір, чи приймати її, у якому вигляді і в результаті сам відповідатиме за цей вибір. Це також відповідальність, яка навчає людину робити вибір і відповідати за нього.

Проблема відповідальності чітко прослідковується у питанні: чи відповідальні вчені за наслідки своїх винаходів? Чи думав Нобель, коли винайшов динаміт, що ним підриватимуть не гори для прокладення коротшої дороги для людей, а житло, людей, автобуси з пасажирами, що бачимо у сьогоднішньому світі.
Чи думали вчені, коли почали дослідження з 1886 року А,В та Г частинок в атомній енергії, що уже в 1945 році американці скинуть атомні бомби на японські міста Хіросіму і Нагасакі. Чого більше принесла атомна енергія: користі чи шкоди?

Напевно, другого, про що свідчать вибухи на атомних станціях в Україні ( Чорнобиль) та Японії ( Фукусіма). Наслідки жахливі і тут доцільно сказати, що це відповідальність не тільки перед людиною як особою, а й перед природою: флорою та фауною, адже наслідки цієї катастрофи трагічні у просторово – часовому вимірі.