Еріх Фромм (1900-1980) соціальний психолог, філософ, психоаналітик, минулого сторіччя. Його філософські праці дали початок нового розвитку етичного мислення. У своїх творах Е. Фромм стверджував, що людина з метою самовдосконалення упродовж усього свого життя повинна пізнавати себе, свої властивості, природу.

Оцінювати діянні інших людей можливо лише на основі власного розуму та морально-етичних принципів, які діють в людському співтоваристві. Тому для людини, найважливішими моральними ідеалами в житті повинні бути – любов, творчість і відповідальність.

Е. Фромм класифікує мораль на гуманістичну та авторитарну етику.
Найвищою цінністю гуманістичної етики Е. Фромм вважав людину як особистість, здатність нею у процесі самопізнання робити свій свідомий вибір на користь добра, здібність керувати своїми діями на добровільних засадах, не за зовнішнім примусом, а за власними, внутрішніми переконаннями.

Фромм вважав, що основною відмінністю гуманістичної етики від авторитарної, це здатність людини керуватися власним розумом та вільним моральним вибором, в основі якого лежить достоїнство, власна гідність, визнання унікальності та цінності інших людей.

В авторитарній етиці норми і цінності встановлює зовнішній відносно самої людини авторитет, який особисто вирішує що вважати благом, а що ні, формує закони і правила поведінки. В гуманістичній етиці навпаки – особа регулює, створює, і дотримується норм.

Авторитарна етика та її забороняючі, вказівні, контролюючі та нормативні функції, не визнають здатність особистості робити самостійний вибір між добром та злом. Вона передбачає жорсткі межи поведінки особистості. Спирається на її відчуття слабкості, залежності і страху перед авторитетом, на відмову від самостійного прийняття рішення на користь авторитету. Це не дає повноцінно розвиватися людській індивідуальності та самобутності. Характерною особливістю авторитарної етики є її експлуататорський характер, орієнтований на захист інтересів саме не суб’єкта, а авторитету.

Е. Фромм також виділяє раціональний та ірраціональний типи авторитету.

Авторитет раціонального типу будується на компетентності, піддається критиці і рефлексії, а в основі ірраціонального типу лежать страх і безпорадність людини, яка віддає себе на милість влади. Ірраціональний типу авторитету критику не сприймає і силою встановлених собі повноважень, може її просто заборонити.
Якщо основу раціонального авторитету складає рівність між людиною і авторитетною особою, а їх відмінність лише у рівні знань, то в основі ірраціонального авторитету стоїть визначення початкової нерівноцінності людей.

Розглядаючи авторитарну етику, Е. Фромм має на увазі саме ірраціональний авторитет, так як раціональний тип авторитету вкладається в межі гуманістичної етики.

Е. Фромм підкреслює, що основу авторитарної етики складає суб’єктивне переживання людиною своєї слабкості, страху і безсилля перед всеохоплюючою владою авторитету. З одного боку в якості підстави розділу етики на авторитарний і гуманістичний типи він пропонує спиратися на розум людини або відмовитися від орієнтації на розумність, а з іншого – причиною такої відмови він вважає суб’єктивне переживання людиною страху та слабкості, тобто якщо гуманістична етика є вольовим вибором розумної і вільної людини, то авторитарна етика такий вибір заперечує, і тому критерії розумності тут не потрібні.

Таким чином в авторитарній етиці не має місця людини, як індивіду який має власну думку, свої моральні переконання та може їх відстоювати. Вона не передбачає навіть натяку на таку можливість у будь-якому вигляді. Мораль цієї етики позбавляє особистість відчуття власної гідності, вбиває її віру в те, що вона сама творець своєї долі і може бути активним членом суспільства. Якщо в такому суспільстві і може виникнути розумність в якості революційної альтернативи, то не завдяки, а всупереч порочному колу підпорядкування і влади, якою критичне мислення пригнічується.

На відміну від цього, гуманістична етика заснована на повазі до кожного індивіду, визнанні його унікальності, моральної самостійності, вмінні вибирати, без будь-якого впливу авторитету, моральний вибір між добром та злом.

Головним і єдиним критерієм такої етичної оцінки в гуманістичній етиці є благополуччя кожної людини. Водночас гуманістична етика не являється інструментом для виділення інтересів окремого індивіду, оскільки особистості від початку притаманне прагнення до солідарності з людьми і любові.

Фромм пов’язує актуалізацію принципів гуманістичної етики з пізнанням природи людини, з встановленням відповідності природі до життя і людського існування. Мета людського життя, як вважає Фромм, полягає в розгортанні людських сил відповідно до законів природи. Благом в гуманістичній етиці є розвиток людиною своїх сил та можливостей, вмінням брати на себе відповідальність за власне існування, а злом – безвідповідальне ставлення відносно самого себе.

Е. Фромм, розглядаючи проблему морального розвитку особистості, зазначає, що особистість, яка не змогла повноцінно розвиватися, схильна звертатися до ірраціональних і примітивних систем поклоніння і орієнтації, внаслідок чого підсилюється її залежність та ірраціональність.

Проте, людина вільна самостійно вибирати для різні ідеали, складні і примітивні системи орієнтації та поклоніння. На початку формування власного характеру, людина ще дуже залежна від оточуючого її середовища, але в подальшому, коли характер сформувався, спонукання що-небудь міняти у своїх поглядах стає малоймовірним.

З цього однозначно випливає, що у разі якщо повноцінно сформована особистість здатна до розумного вибору, то несформована особистість, під впливом ірраціональних сил, до розумного вибору виявляється нездатною або, як мінімум, непідготовленою.

Е. Фромм робить висновок , що головне життєве кредо кожної людини – намагатися повноцінно розвивати свої потенційні здібності у становлення її як особистості, і та людина, яка не впоралася зі своїм головним життєвим завданням, зазнає нищівної поразки, які б тяжкі та непереборні обставини їй не перешкоджали.

Таким чином Фромм зумів розкрити не тільки джерела людських пристрастей, але й мотиви людського поводження.
У дослідженні можливостей вивільнення людини Фромм виявив неперевершену соціологічну уяву. Найпотаємніші механізми психіки він аналізував на тлі різностороннього соціально-історичного контексту.

Фромм довів, що людина споконвічно соціальна істота і тому головний підхід до вивчення морально-етичних якостей особистості повинний складатися в розумінні відносин індивіду до світу, оточуючих людей і до самого себе.