Совість постійно переплітається з моральними цінностями. Людина взагалі є незалежною, вільною, тому не потрапляє під зовнішній контроль. Тобто їй ніхто не нагадує про її моральний обов’язок перед суспільством, перед самим собою, перед повагою до старших і вона здавалось, може робити все як їй заманеться, тому виникає таке поняття як совість.
Совість – це обов’язок, самоконтроль, яка змушує контролювати свої вчинки. Але цей самоконтроль не завжди спрацьовує, тому що людина повинна знати певні рамки, тобто норми моралі і в кожної людини вони свої. І як правило ці норми освоюються ще з малечку, якраз все починається з сім’ї. Цікавим прикладом є факт, що у сім’ї де все керується жорстко, немає любові і злагоди, в більшості випадків виростає безсовісна людина,тому що вона хіба боїться тих всіх покарань, а де присутня любов і повага, то людина все це засвоює, і тому розуміє ці всі принципи. Вона розуміє поняття совість, тому і в кожного різні погляди та поняття про моральні якості.
Інколи, людина відчуває щось дивне в собі, якийсь дискомфорт, він емоційний, це називають «докір совісті», коли вона зробила вчинок про який шкодує, і шукає виправдання для себе, щось в середині говорить їй що «Навіщо собі брехати?» тим самим змушує людину щось виправити.
Сором – це відчуття осудження як своєї особистості, вчинків, так і все що її стосується. Коли ти вчинив, або зробив щось аморальне відносно уявлень інших людей про добро та зло. Людина показує не задоволення в свою сторону, вона сама себе осуджує і ненавидить за зроблене. Осоромлений перед людьми – це жахливо, сором найгірше відчувати на людях, тому що ми боїмося бути приниженими, боїмось ганьби, відчуваємо страх бути негідним серед цього кола людей, страх втратити авторитет. Сором спричинює безсилля, тому що осоромлений може бути кожен, чи то багатий чи то бідний, кожен може впасти в чиїхось очах.
Сором спричинює підсилювання самокритики, людина ставиться до себе з більшою прискіпливістю, відразу відчуває що інші домінують над нею, мають перевагу, а вона безсила. І не обов’язково щоб під час жахливого вчинку був присутній хтось з інших людей, їй може стати соромно перед самим собою.
Як правило соромляться старших, чужих, досвідченіших людей, тому що між ними стоїть прірва в часі і досвіді. У нашій голові відразу виникає питання: «Як на це відреагують старші(вищестоящі, чужі)люди?» і ось тут уже проходить паралель між соромом і совістю – ми вчинили якийсь не бажаний вчинок і наш мозок посилає сигнал совісті, що вчинок аморальний, не естетичний, і тут вже вступає в рух сором: «Я вчинив не правильно, з мене глузуватимуть, і ганьбитимуть», в нас просто виникає страх, простий страх осуду, іншими словами – сорому. Навіть уже саме питання тісно пов’язане з совістю тому що докоряє людині — «Як на це відреагують інші?»,
А ось дорогих, близьких нам людей, людина соромиться все ж не так, адже вони нам хоч і докоряють, все одно стараються підштовхнути на вирішення проблеми і тим самим знову наштовхують нас на сором, тому що ми дещо впали в їх очах.
Цікаво що у давніші часи, це стосується народу східних країн, для контролю поведінки, влада використовували презирство. Людині, яка провинилась завдавали фізичного болю(могли відшмагати), але головним було те, що потім після того її прив’язували до так званого «ганебного стовпа» де вона була прив’язана ще деякий час, щоб кожен міг пройшовши повз неї ще не раз її осудити і познущатись. Ось чому сором на людях є справді жахливим.
Існують і такі люди які не відчувають сорому. Їх ще називають – безсоромні. Вони задовольняють свої потреби та бажання, не звертаючи велику увагу на людей які її оточують. Не беруть до уваги думку інших та їх обурення, вони аморальні, тобто не тільки безсоромні, але й безсовісні, тому що не виконують свій моральний обов’язок та моральну відповідальність перед іншими.
Хоч і сором – це страх бути осудженим іншою людиною, сором і страх поняття суперечливі. Але коли людина боїться за своє життя, тому що вона відчуває справжню фізичну загрозу, то вона не соромиться цього, вона хоче захистити себе, сором приходить потім коли загроза вже минула. Сором викликає ще й і психологічний захист – просто відкидаючи його, прикладом є історія про вбивцю, який під час страти осуджував тих, хто її дивиться, замість того щоб осоромитись.
Людина під час сорому перебуває на одинці з самим собою, із своїм «Я», все ж знаходиться під поглядами інших, в тому і весь парадокс. Сором, як і совість переплітається з людською свідомістю, оскільки являється емоцією – тобто голос совісті йде з глибини усього морального в душі особистості. Совість звертається до нашого «Я», а сором уже як не прошений погляд інших, який звертається до нашої душі.
Людина соромиться своєї не відповідності з іншими, тому що у кожного різні моральні орієнтири. Це так само стосується вад, тому що людина не може позбутись шкідливих звичок – пияцтва, куріння, вона засуджує їх, але все одно без сила щоб відмовитись і тому соромиться власної поведінки.
Говорячи про совість можна сказати що це особлива уважність до всього морального, моральних цінностей, а якщо ставитись до неї зневажливо ми починаємо говорити про сором і провину.
