Яскравою персоною серед українських мислителів був В. Липинський.

Український історик, соціолог, публіцист В’ячеслав Липинський народився 5 квітня 1882 року та помер 1931 року в с.Затурцях, в польській благородній сім’ї. Липинський мав гарну освіту, закінчив два університети в Кракові та Женеві, та відмітився хорошою поведінкою.

Будучи ще учнем київської гімназії ввійшов до складу української середньої шкільної громади, і відчув себе справжнім українцем. Також брав велику участь в українській революції.

Липинський деякий час проживав за кордоном в Австрії. Там він брав активну участь створенні політичних позицій та був лідером монархічного руху серед емігрантів. Помер він також в Австрії, але похований був у своєму рідному селі Затурцях.

В.Липинський одстоював незалежність української держави. Він є один з найкращих політичних письменників, багато його ідей були кращими для нашого часу, хоча були сказані ще в 20 роки. Саме він відстоював позицію єдності всіх людей, гарні відносини між суспільством. Він був противником насильства, будь-яких революцій, і саме із зі цього приводу він відстоював ідею єдності. Також розглядав питання національного характеру, а саме незалежності Української держави. І саме ці теми стали основами його творчості, при розповіді, яких він негативно відносився до інтернаціоналізму.

Липинський розглядав націю, як об’єднаність всіх громадян, тобто всіх мешканців Держави. Він вважав, що нація- це в першу чергу культурно-історична та духовна єдність, для народження якої потрібне співжиття суспільства на одній Державі. Нації він поділяв на поневолені та державні. Україну він відносив саме до не державних націй, і головні причини цього були: любов не до своєї громади, а тільки до себе, хамство, відмова від старих традицій.

Він постійно закликав людей бути патріотами, для Липинського це означало бажати всією душею співжиття людей;підтримувати один одного; допомагати; бути одним цілим; відчувати задоволення не від того, що ти українець, а від того, щоб з честю носити ім’я Українця; вимагати гарних вчинків, добрих від самого себе, а не ненавидіти інших в тому, що вони не українці; виховувати в собі громадські, політичні, та виховні риси. А не навпаки мріяти про загибель своїх земляків.

В.Липинський завжди звертався до історичних прикладів не тільки України, а й Росії, країн Західної Європи, і саме цей підхід надає його поглядам міцного патріотизму, які проявляються в його традиціях. Він вважав, що традиція це як творчість, власна доля, яка зобов’язує людину боротися, працювати, виконувати свої обов’язки, так як підказує його совість, тобто боротися, не здаватися, творити нове щось, і при цьому всьому спиратися на традиції!
Для цієї людини не має нації або ж традиції загалом, а є конкретні історичні традиції та нації, які протягом всього часу змінюються, обновляються а також утворюються! В його розумінні історія – це не беззмістовний потік подій, а процес, який містить в собі високу мету людства на всій землі.

Липинський вважав, що джерелом об’єднання нації є Влада, Громадянство та Територія, без яких жодна із держав не існуватиме, тому що для цього потрібна сила, яка буде підтримувати владу та громадянство.

В державі влада повинна бути справедливою, організованою, яка буде підтримувати громадянство та оберігати територію землі. Вона не може керуватися тільки тим, що вона хоче.

Також велике значення у формуванні державності, Липинський вважав Громадянство. На його думку Громадянство – це організація і важливими чинником цього є авторитет, на який може спиратися влада. І якщо цього всього не буде, то на його думку немає Громадянства, а є лише тільки юрба людей. І саме тільки тоді, коли виникає Влада, Держава, Авторитет, коли всі люди відчують себе братами і рідними синами Землі, народжується реальна нація!

Основою об’єднання держави, стверджував Липинський, повинна бути внутрішня сила, яка не повинна об’єднуватися ненавистю до чого чи кого не будь.

Липинський також вважав, що містична сила народу, релігійний та національний порив повинен бути спрямований Українським Гетьманом, який не повинен був вибиратися людьми, а отримувати свою вдаду в спадщину. Він вважав, що кожний народ повинен був пройти період монархії, і саме відсутність цього не дало можливість створити свою власну державу.

В.Липинський хотів всі свої ідеї втілити в життя. Велику увагу він приділив причинам, які призвели до занепаду української державності. Саме він закликав громадянство об’єднатися, вірити в краще, та триматися разом.
Підсумовуючи вище сказане, можна рішучо сказати, що за Липинським виразником нації є політичний громадянин України. Також він стверджував, що нація повинна з’являтися від держави, від єдності політично-територіальної, а не навпаки. Саме він вірив в те, що призначення українського народу підвести людство до більшого удосконалення.

На жаль його ідеї не знайшли підтримки, але багато його висновків, щодо створенні України, як самостійної держави зберегли своє значення, ними були зацікавлені політики та політологи.

І саме тому, я можу зробити висновок, що Липинський був не тільки справжнім патріотом але й дуже хорошою людиною, яка хотіла зробити Україну не залежною. Мені б хотілося, щоб в наш час таких людей було значно більше…..