Щодня людина постає перед вибором – від банального «якого хліба купити до вечері?» до глибинного «в чому сенс життя?».

Загалом, вибір людини опосередкований багатьма факторами. Вибір – явище суб’єктивного характеру, оскільки залежить від сприймання і осмислення людиною подій та явищ, що її оточують, і відповідно до цього, її моральних поглядів і переконань.

Центральною проблемою в етиці постає саме проблема морального вибору, тому що вона обумовлена реалізацією через засоби, відповідно з яких можна судити про моральність чи аморальність даного вибору. Саме заходи і методи, за допомогою яких здійснюється цей вибір і є критеріями оцінки вчинку з боку суспільства і інших людей.

Людина – це істота соціальна. З цього випливає те, що, живучи в суспільстві, людина повинна враховувати і той факт, як її вчинок (чи навпаки – бездіяльність) сприйме соціальне оточення чи не викличе осуду, чи зможе принести якусь користь тощо.

Саме норми суспільної моралі регулюють поведінку індивідів в соціумі. Проте, норми ще не визначають обов’язковість виконання, тому значна кількість громадян ними нехтують. Таким чином, виникає кризовий стан — сутичка поглядів між людьми моральними та аморальними. Іншими словами цю суперечність переконань називають моральним конфліктом.

Моральний вибір – це цілком самостійне рішення людини. Він, звичайно, може бути нав’язаним думкою і авторитетом іншої людини, але завжди людина підсвідомо обирає той варіант поведінки, який би не заперечував її особистим моральним нормам (тим, які вона визначила для себе і якими керується в поведінці). Роблячи вибір, людина повинна зуміти передбачити наслідки свого вчинку.

Та суттєвим вважають саме методи, за допомогою яких і реалізується даний вибір. Також на моральний вибір впливає ситуація вибору – де, в яких умовах і за яких життєвих обставин було здійснено той чи інший вчинок. Звичайно, протиправний вчинок не можна виправдовувати ситуацією, що склалась, проте звичайне вбивство пересічного громадянина вважають аморальним, але, разом з тим, вбивство ворога на війні не вважається злочинним з точки зору моралі.

Здавалось би, в обох випадках мова йде про насильницьке позбавлення життя, проте умови і мета, з якою це було здійснено, кардинально відрізняються в юридичному і моральному змісті. Визнання одного пріоритету ціннішим над іншим на даному конкретному етапі і визначає моральний вибір особи. Можливо, за інших умов і при розгортанні іншої ситуації та людина зробила би вибір на користь діаметрально протилежного рішення. І не можна сказати, що воно тоді було б неправильним. Просто в таких умовах і при такій ситуації один і той же вибір може виглядати зовсім в іншому світлі.

Аби зробити найбільш правильний вибір, людина повинна знати всі варіанти розвитку подій, щоб обрати найоптимальніший , на її погляд, варіант. Недостатнє усвідомлення значення свого вчинку може підштовхнути людину до необдуманих, поспішних дій. Але слід зауважити, що відсутність будь-якого вибору вважається також вибором. Адже не тільки дії характеризують людину, а й її бездіяльність в тих випадках, коли може вплинути на розвиток подій.

Взагалі, моральна оцінка – явище складне і багатогранне. Аби дати дійсно об’єктиву моральну оцінку вчинку необхідно взяти до уваги увесь спектр факторів, що впливали на людину в момент здійснення цього вибору та зауважити методи і прийоми, за допомогою яких реалізовано даний вибір.

Категорія «моральний вибір» нерозривно пов’язана із терміном «моральна свобода». Чіткого визначення цьому поняттю дати складно. Для мене особисто, поняття «моральна свобода» — це право діяти на власний розсуд, приймати рішення, які будуть вигідними саме для мене, хоча разом з тим не будуть йти всупереч загальноприйнятним нормам і законам моралі. Загалом, моральну свободу визначають як спроможність приймати рішення на свою користь, діяти в своїх інтересах, не перешкоджаючи діяльності інших людей.

Наслідком морального вибору постає моральна відповідальність. Це поняття ототожнюють із совістю; вони схожі за своєю сутністю, проте відрізняються механізмом впливу на людину. Совість як суб’єктивне переживання людиною своїх вчинків і характеристика їх з точки зору моральності постає критерієм оцінки себе, своїх вчинків та дій (а, інколи, і бездіяльності) у позитивному чи негативному параметрі. Коли ж оцінка носить негативне забарвлення, то виникають так звані муки совісті – усвідомлення неправильності свого вчинку по відношенню до інших людей.

Проте бути надто альтруїстичним теж шкідливо, в першу чергу для самих себе. Тому ідеальним варіантом буде знайти «золоту середину» — здійснити справу таким чином, щоб задовольнити потреби і свої, і суспільні, при цьому не переходити за межі дозволеного.

Проблема стосунків людини із суспільством завжди поставала гостро. Для її врегулювання в різні епохи вигадували власні важелі впливу на окрему людину та на суспільство загалом.

В епоху Середньовіччя таким регулятором поведінки виступала церква. Точніше сказати, не власне сама церква в значенні храму чи об’єднання людей, а релігійні постулати, за невиконання приписів яких жорстоко карали. Та з розвитком етики як самостійної науки та виокремленням у ній як галузі гуманістичної етики, такий стан справ став неприпустимим. Сучасники керуються етичними нормами для врегулювання ділових стосунків.

Проте, завжди слід пам’ятати головне правило моралі : поводься по відношенню до інших так, як би ти хотів, щоб поводились із тобою.