Лише на добро земля обізветься добром М.Сингаївський

Етика – наука про мораль. Проте здавна моральними вважались не лише ті вчинки, які не шкодять іншим, але і ті, які породжують мораль . Саме тут прослідковуємо тотожність між мораллю і добром. Таким чином, добро є найзагальнішим поняттям моралі, а, отже, і визначальною категорією етики. Здавна добро було мірилом всіх речей – якщо ти твориш добрі справи, то ти заслуговуєш поваги,якщо з добротою ставишся до оточуючого світу, то і світ відповість тобі ти самим. В цьому і виявляється одна з концепцій добра – воно завжди повертається.

Завдяки поняттям «добро» і «зло» виокремлюється моральний аспект діяльності, поведінки, взаємовідносин між людьми, їх ставлення до оточуючого світу. Тобто добро можна визначити конкретно в порівнянні зі злом. Ці поняття є протилежні, але невід’ємні. Добро існує тоді, коли є зло. Лише побачивши зло в повному його вияві, ми можемо чітко виокремити добро.

Ще з дитинства нам знайомі казки, де прослідковується боротьба між добром і злом. Моральне завдання читачів – виявити позитивних і негативних героїв, їхню поведінку по відношенню до інших персонажів, і , як наслідок, простежити добро і зло. Невипадково письменники так яскраво зображують протистояння між двома цими поняттями. Це дається для того, щоб читачі оцінили кожну категорію з морального аспекту. І лише в такій битві контрастних понять, ми бачимо, що добро – це милосердя, щирість, чесність, благочестивість, а зло – заздрість, несправедливість, марнославство. Але будь-яка лінія твору підводить нас до того, що ми маємо бути прихильниками добра, зважаючи на наслідки негативної поведінки персонажів. Отже, наступна концепція добра – воно завжди перемагає.

Добро цілком можна вважати тією цінність, присутність до якої наповнює сенсом людське буття. Ми народились для того, щоб творити добро, ми живемо тому, віднаходимо в темних куточках своєї душі добрі «маяки» — те, що допомагає нам цінувати доброту інших і самому її виявляти. За своєю сутністю, добро не можна вважати засобом досягнення інших цілей, адже воно є самоцінним. До того ж, добро існує в натуральному вияві, хоча і ототожнюється з чимось прекрасним. Побачивши добро, ми отримуємо естетичну насолоду зовні, але істинна суть цього доброго вияву міститься в душі суб’єкта. Ми здатні бачити прекрасне там, основою чого насправді є мораль. Це можна вважати наступною концепцією добра.

Багато вчених переймались питанням усвідомлення людьми поняття «добро». В.Соловйов вважав, що добрий вчинок ні в якому разі не має бути механічною дією. А щоб цього уникнути, треба добре розуміти чим воно є насправді. Щоб спромогтись на здійснення добра, необхідно передбачити наслідки добродіяння. Як свідчить історія, хибні уявлення про добро і зло спричинили безліч непоправних наслідків – інквізиція, хрестові походи, фашизм. Тому ще одна концепція добра досить чітко висвітлює одну з біблійних заповідей «Не нашкодь».

З історичного аспекту, поняття сутності добра і зла розглядались з різних точок зору. Зокрема, з розвитком етики виокремились дві групи – моральний абсолютизм і моральний релятивізм.

Представники абсолютистських концепцій розглядають добро як сенс буття і тлумачать зло як явище негативне, що спотворює буття. Водночас добро і зло протиставляється. Представники свідчать, ніби добро за жодних умов не може переходити в добро, і навпаки. Категорії «добра» і «зла» розглядаються як абсолютно істинні, незмінні, ті, що не піддаються сумніву.

Але не враховується те, що такі ідеї проголошувались різними людьми – філософами, апостолами, які мали специфічні, іноді гранично полярні судження, несумісні переконання. Подібні уявлення побутували ще в міфології Давнього світу, де був чіткий поділ між добром і злом. Наприклад, прихильники зороастризму (релігії Давньої Персії) розглядали світову історія як боротьбу між богом добра, богом-творцем, абсолютного добра Ахурамазди і богом зла, богом-руйнівником, абсолютного зла Ангро-Манью. Таким чином, всі добрі справи приписувались першому, а все зло – чаклування, смерть, зима — Ангро-Манью.

Згідно з абсолюстською концепцією, добро часто ототожнювали з духовним началом, освіченою душею, а зло – з тілесним, матеріальним. В даному контексті, душа має божественне джерело, а тіло обтяжує душу ницими пристрастями, адже прагне до речей собі подібних – матеріальних предметів – багатства, їжі, напоїв тощо. Душа ж прагне до нематеріальних – знання, істини, ідей.

Пізнання в даному випадку розглядається як шлях до досягнення чеснот, протиставляється наживі і насолоді, порочному шляху. Дещо схоже в даному тлумаченні є в філософії аскетизму – зречення людських втіх, відлюдництва, прагнення усамітнення заради морального вдосконалення.

Поруч із чітким тлумаченням концепцій добра і зла, абсолютистські погляди мають ряд недоліків, так як вони канонізують існуючу мораль.

На противагу цього виступають релятивісти – представники відносності моральних категорій.

Релятивістським концепціям властивий суб’єктивізм тлумачень моральних цінностей, що нерідко призводить до нігілізму та імморалізму вселюдських моральних цінностей. Представники цього напряму бачать те, що моральні уявлення деяких соціальних груп, народів перебуваючи в тісному взаємозв’язку між їхніми вподобаннями та інтересами мають суттєві відмінності, а також залежать від конкретних обставин, місця та часу.

Прихильність до даної концепції виявлялась в тлумаченнях софістів, оскільки вони вважали, що існує стільки моральних рівноцінних суджень, скільки є народів. Простіше кажучи, кожен народ має слідувати своїм звичаям і законам на противагу підтримці суджень. На їхню думку зла не існує, проте треба уникати того, що вважається злом, при цьому підтримувати душевну незворушність.

Позитивним у концепції релятивізму є те, що вони визнавали момент відносного в кожній існуючій моралі, проте їм також властива нездатність чи небажання виявити абсолютне вселюдське в моралі, її загальні тенденції розвитку.
Нині в судженнях людей про добро відчутні особливості релятивізму. Це пояснюється тим, що наше життя надто динамічне, ми не маємо стійкої системи світогляду. Кожен живе як хоче і розплачується за це самостійно. Лише від нас залежить те, що ми обираємо – слідувати добрим намірам незважаючи ні на що, чи керуватись принципом «Мета виправдовує засоби».

В цьому і виявляється ще одна концепція добра – свідоме прагнення зробити добро в надскладних сучасних умовах.

Отже, добро споконвіку є величчю людської душі. Якщо раніше добро було визначальним критерієм моральності, яким не можна нехтувати, то в даний час всі люди прагнуть віднайти добро за будь-яких обставин, що, мусимо визнати, є завданням не з легких. Формуючи власні концепції добра, варто пам’ятати те, що добро завжди було, є і буде найвищим благом, тому його потрібно творити, плекати, і цінувати.