«Батько і мати, тато і мама-це перші два авторитети, на яких для дитини ґрунтується світ, ґрунтується та віра в життя, в людину, в усe чесне, добре і святе»
Лукіан

Сім’я – це перше, найголовніше та найважливіше середовище виховання дитини, де відбувається формування та розвиток її особистості, моральної поведінки, моральних цінностей та світогляду. Це є засіб, який охоплює головні моделі стосунків та відносин між людьми, моделі гуманності, справедливості, особистісних та соціальних норм.

У сімейному середовищі формуються риси дитини: щирість, доброзичливість, повага до старших та менших, турбота та відповідальність за своїх ближніх. Батьки дбають про своїх дітей та лише власними вчинками можуть формувати у них ці якості та властивості, ту поведінку та цінності, які хочуть бачити у них. Я вважаю, що таким чином, дотримуючись моральних норм поведінки, батьки самі розвивають їх у собі. В основі такого виховання є спільна діяльність батьків та їх дітей.

Так, старші прищеплюють у дітей любов до своєї праці, до праці інших людей, терпимість та повагу до інших, свідоме ставлення до своїх дій та відповідальність за свої вчинки. В цьому випадку необхідний контроль зі сторони батьків за діями та поведінкою дітей, надання їм свободи та певних прав у такому виборі. Потрібно зазначити, що цей контроль не має будуватися на заснуванні влади над дитиною, її підкоренні, не має навіювати страх, а повинен спиратись на взаємодію з нею та вибір тих методів, які не будуть суперечити її потребам та бажанням, а будуть сприяти стимулюванні дотримання нею соціальних норм та самостійності у прийняті рішень. Так, необхідно створювати позитиву атмосферу у сім’ї, головними умовами якої є: любов, відкритість, щирість, гуманність, повага та емпатія.

На сьогодні, питання проблеми батьків та дітей є дуже актуальним. Вона є складною, тому що стосунки між ними є дуже зіпсованими, батьки не розуміють дітей, так як вважають, що сучасна молодь є безвідповідальними, а їх моральні норми зовсім не відповідають нормам часам їхньої молодості. Особливо це стосується старших батьків, які жили більше часу в період СРСР, та ще користуються поняття того часу, тими ж цінностями, користуються іншими методами впливу. Але існують проблеми і з сучасними батьками, адже, не всі є позитивним прикладом для своїх дітей. Часто спостерігається байдужість до своїх дітей, грубість, недовіра, недостатність вільного часу, щоб провести його з дітьми. Так зустрічаються проблеми зі сторони дітей, які вважають, що батьки занадто турбуються за них.

Часто трапляється так, що батьки виконують всі забаганки своїх дітей. Зазвичай, це призводить до того, що у дітей формуються негативні риси, такі як корисливість, байдужість до інших, вередливість, жадібність, виникає роздратованість, коли діти не отримують те, що хочуть. Так батьки переконують себе, що дбають про їх забезпечення, а за виховання мають відповідати вихователі та вчителі в дитсадках та школах. Це є дуже актуальна проблема на сьогодні, причиною цього може слугувати відсутність вільного часу у батьків на виховання дітей, не розуміння важливості взаємодії із дітьми або їхня звичайна байдужість.

Відомо, що взаєморозуміння між людьми можливе лише при спілкуванні. Це стосується і батьків із дітьми, особливо при вирішені проблем. Під час спілкування батьки мають виявляти повагу та позитивне ставлення до своїх дітей, приймати всі їхні думки, розуміти, вміти ставити себе на їх місце. Завдяки цьому, дві сторони мають змогу вислухати, зрозуміти та сприйняти один одного. Більшу роль, в цьому випадку, віддається батькам. Так, їм дається можливість пізнати мотиви дитини, мотиви поведінки та вчинків, вияснити суть її особистісних рис, і, таким чином, врегулювати певні мотиви чи переконання. Таке спілкування є головним засобом для вирішення будь-яких проблем або хоча б створення компромісів, при не змозі їх вирішення. На жаль, не у всіх сім’ях спостерігається така взаємодія. Внаслідок, стосунки можуть лише погіршуватись, проблеми лише накопичуватись, а виховна робота зовсім забута.

Важливим для батьків є вибір методів виховання, завдяки яким вони будуть прищеплювати дітям моральні норми. Так, нотації, постійна критика, ворожнеча, сміх з дитини не дають позитивних результатів, а породжують у дитини нещирість, агресивність, замкнутість, розвивається почуття вини, виникає ненависть до оточуючих. Заборони не забезпечують свободу для морального розвитку, міркувань, рефлексії думок. А покарання лише погіршує поведінку дитини. Воно допустиме лише тоді, коли її поведінка не є звичною, і тільки тоді це буде виховним засобом. Потрібно, щоб дитини усвідомлювала свою провину. А коли вона не погоджується з правотою батьків, ігнорує їх та виражає агресію, то слід проігнорувати таку поведінку та відповісти не агресивністю. Навіть підтримка незначних успіхів дитини, позитивні твердження є позитивним прийомом заохочення дитини до позитивної її переустановки. Для того, щоб діти набирались соціальних моральних норм та цінностей, слід викликати у них негативне ставлення щодо поганих шкідливих, небезпечних дії та вчинків, які можуть проявлятись у суспільстві.

Слід пам’ятати, що батьки втілюють у дітях ті риси, якими вони самі володіють. «Батько, який намагається змінити свою дитину, не починаючи з себе, не просто марно втрачає час, але дуже жорстоко ризикує», — писав Володимир Леві.

Тому, необхідно завжди дотримуватись принципу гуманності при виховному впливі на дитину. Потрібно, щоб всі дії, розмови між батьками та дітьми включали їхні інтереси, почуття, розвивалися у необхідному напрямку. В такому випадку, з’являється спільне міркування, взаєморозуміння, становлення особистісних рис та засвоєння суспільних норм.

Саме довірливий погляд, відкритість батьків, похвала дитини, чесніть до неї, доброзичливість та лагідність допоможуть створити позитивну атмосферу між ними. Це формує у дітей відповідні якості особистості. Так, дитина має змогу навчитись сприймати оточуючих із гуманністю, бачити позитивне у житті, відчувати любов, проявляти її, бути справедливою та самокритичною до себе. Така дитина виростає з вірою в себе, з вдячністю до батьків, з повагою до них та оточуючих, до всієї планети. Дитина, яка виросла у любові та повазі буде цінувати все, що твориться людьми та природою, цінувати себе та оточуючих.

Гуманні батьки – гуманні діти.