У сучасному світі, який переповнений різними інноваціями, які в свою чергу є результатом величезного прогресу в різних галузях, нажаль, не спостерігається видимого прогресу суспільної моралі. Що є для нас великою проблемою. Адже наразі виникають певні труднощі у взаємозв’язках різних поколінь. Етика, як наука, цікавиться саме історичним аспектом становлення моралі. З часу, коли вона тільки зародилась, яким чином виникла, і до сьогоднішніх тенденцій її розвитку або навпаки регресу, та як ці два поняття співвідносяться між собою.
Прогрес – це поняття розвитку певних речей чи понять, які відзначаються вдосконаленням, покращенням чи певним ростом. Якщо ж відбувається зворотній процес – це визначається як регрес. Прогрес – це успішне завершення дії, ознака руху вперед. Прогрес моралі не має якогось конкретного визначення, адже ще ніхто не дійшов до єдиної точки зору щодо його певних концепцій. Він описує становлення особистості в суспільстві і її відношення до того, що її оточує. І не важливо живе чи неживе. А також формування певних гуманістичних стосунків, які виникають між людьми.
Різні погляди на прогрес і мораль описуються в окремих концепціях, таких, як песимістичні, індиферентні та оптимістичні.
Оптимізм (в перекладі звучить як найкращий) — поняття, яке описується життєрадістю, позитивним відношенням до життя, і всього, що в ньому відбувається, вірою в краще.
Оптимістичні концепції виділяються в двох групах. В першій групі відношення до моралі описується в ідеалістичних моментах. Тобто мораль беззаперечно прогресує і прогресуватиме завжди. Іншого варіанту подій щодо моралі просто не передбачено. В другій групі описують майбутнє моралі, як залежне безпосередньо від людини, і її готовності робити правильні вчинки, приймати правильні рішення на користь добра, і боротись зі злом.
Саме в цій групі розглядається два можливих варіанти розвитку моралі таких, як прогрес і регрес. Більш важливим являється саме прогрес. Схематично розвиток моралі зображують у вигляді певної спіралі. Але дана модель допускає її хибне використання для тлумачення найбезглуздішого і божевільного свавілля. Зі сторони різних філософських напрямків прослідковувалось особливе ставлення до дійсності. Сократ говорив — якщо людина знає сутність добра, вона ніколи не вчинить ніяке зло, а тільки чинитиме добро. Щоправда це визначення суттєво суперечить законам раціональності. Але Сократ завжди закликав думати про те, що ми робимо, чи правильно ми живемо, і до чого це призведе!
Щодо проблемності прогресу моралі в песимістичній концепції. Описуючи сам песимізм завжди використовуються такі слова, як недовіра, зневіра, розчарованість у чому-небудь, приреченість, відчай, страждання. Песимізм ( в перекладі звучить як – найгірший) – погляд людини, згідно якому все, що відбувається у світі, підчиняється злу, що зло завжди переважає.
Згідно цієї концепції в прогресі моралі переважатимуть завжди різні прикрощі і турботи. Ще Гесіод писав, що після «Золотої доби» розвиток суспільства пішов на спад, адже люди почали проявляти менше доброчесності. Існувала така думка, що в людей «Золотої доби» не було ніяких прикрощів чи турбот, вони були вічно молодими, навіть схожими на богів, але смертними. І смерть, за переказами, приходила до них, мов солодкий сон. Саме на Давньому Сході були поширені такі легенди про втрачений рай, золоту добу, які зникли безсідно.
Ці легенди мають певну схожість на розповідь про Адама та Єву у Старому Заповіті, та про їхню безгрішність в раю, яку вони згодом втратили, позбувшись свого безсмертя. Є певні аргументи, які вказують на певну істинність даної концепції, але вони не достатньо переважають, щоб вважати її єдино правильною. В різні періоди людства, які визначались я перехідні (родовий лад та рабовласницький, первіснообщинний та феодальний, феодальний та буржуазний), було зафіксовано певні занепади та кризу моралі. Що і слугує як аргумент підтвердження песимістичних концепцій.
Песимістичними настроями проникненні думки про людину в її культурних аспектах. Багато культурних діячів виплескували свої думки щодо морального становлення людства у своїх творах. Зокрема, такі, як — німецький письменник, філософ Фрідріх фон Харденберг, англійсько-шотландський прозаїк Вальтер Скотт, англійський поет Джордж-Ноель-Гордон Байрон, В. Гюго та консерватори — французький прозаїк та політичний діяч Франсуа-Рене де Шатобріан, французький історик, соціолог, політичний мислитель Алексіс де Токвіль.
За думкою Шопенгауера сутність життя і є страждання. А Карл Яспес зазначав, світ людини, який вона набувала тисячоліттями, зазнав краху. Ніцше вважав, що ніби то традиційна мораль нищить інстинкти і життя в загальному. Він подавав у своїх працю пропозицію – винищити мораль, щоб звільнити життя. Але така позиція, обґрунтована на створенні нової моралі не була реалістичною.
Щодо індиферентної концепції – вона не демонструє ніякого прогресу чи регресу відносно моралі загалом. Деякі погляди на дану сутність концепції збігаються на одному – що прогрес моралі залишається в «підвішеному» стані. Не прогресуючи і не регресуючи. Певні народи існують нічого не змінюючи в даному понятті. Або ж є ще один погляд, згідно якому відбувається постійний прогрес різних моральних категорій окремих людей. Але це явище непостійне, враховуючи недовготривалість життя, і зміну старих поколінь на нові.
Тож кожного разу люди починають свій моральний розвиток спочатку. Випливаючи з даних тверджень можна зробити такий висновок, що спадковість, як соціальне середовище, навряд грає роль в становленні моралі. І мораль є незмінним феноменом суспільства, який відбувається окремо від нашого біологічного розвитку, відзначеного значно повільнішими темпами.
Боротьба добра і зла є вічним процесом. Адже вже цілу вічність на будь-яке зло знаходиться добрий вчинок, який затьмарить його. І взамін на них завжди знаходиться інше зло. І так до безкінечності.
