Поняття демократія зародилося за часів античності, і походить від грецьких слів «dеmos» і «kratos», що в поєднанні звучить як «влада народу», або «народовладдя». У сучасному розумінні демократія – це не тільки тип державного устрою, при якому влада народу набуває чинності, це також і воля громадян, їх рівноправність, свобода вибору органів влади і поділ її структур.

Справжнє демократичне суспільство повинно базуватися на принципах гуманізму, який передбачає розвиток особистості, забезпечення її правами і свободами. Особистість та її свобода, для демократичного суспільства, це найголовніша етична цінність.

Демократія кожній людині дає право на життя, свободу і особисте майно. За правилами демократії держава не повинна вторгатися в приватне життя людини. Демократична держава надає людині великі можливості вибору її поведінки і діяльності не нав’язуючи свої конкретні норми, на відміну від держави, наприклад, тоталітарного стилю правління. Але при цьому, у демократичному суспільстві не заперечуються загальноприйняті суспільні норми.

Окрім гуманізму, ще одною базовою цінністю демократії є принцип рівноправ’я. Кожна людина, незалежно від расової приналежності, національності, віросповідання, особистих цінностей має невід’ємне право на гідне життя, розвиток власних здібностей і можливість досягнути щастя. Згідно з демократичною мораллю всі люди рівні в можливості ведення власного життя.

Принцип демократії був висунутий в умовах розпаду полісного строю Афін, і намагаючись повернути колишню могутність держави афіняни вирішили скористатися принципом рівноправ’я. Проте, на думку німецького філософа Ф.В. Ніцше, рівність у правах може призвести до рівності в безправ’ї, до загального ворожого ставлення до всього рідкісного, незвичайного, владного, творчого і в решті решт вищого.

В демократичному суспільстві самостійна, маюча здібності особистість сприймається як небезпечна для існування рівноправ’я, як такого, і відповідно і для основ державного правління. Згідно з Ніцше, демократія призводить не тільки до деградації суспільства, а й до деградації державної влади в цілому.

Висуваючи принцип рівноправ’я, афіняни намагалися підкреслити, що перед зміною політичного строю, перед тиранією, яка насувалася під час падіння полісної системи, всі рівні. З самого початку, для древньогрецьких філософів, демократія була лише політичним устроєм, який не має належного правління.

Пізніше в демократичну мораль були вкладені філософські християнські основи. Християнство для народу стало способом мислення і дії, особливо для слабкої і пригніченої верстви суспільства, воно перетворило основні інстинкти в гріхи, а самих людей в слухняне стадо. За допомогою релігії, яка завжди потурала і лестила прагненням стада, ми бачимо і в політичних, і в суспільних установах все більше вираження християнської моралі, що каже про те, що демократичний рух наслідує християнський.

Віра в права більшості, призводить до того, що люди становляться однаковими і неоригінальними. Демократія підтримує нічим не примітних людей, «підгрібаючи» їх під свої рамки, а талановиті і творчі особистості, залишаються незрозумілими і покинутими державою і суспільством.

В реальному державному житті правлячі дії виконує не народ, як такий, а окремий верховний законодавчий орган, який в принципі витісняє «правлячий народ». Всі належні права, притаманні демократії, належать не народові, а саме цьому органу, який відображає волю сильніших, волю пануючої верстви населення.

Первинна сутність демократії втрачається, коли правлячий орган зловживає своєю владою і перестає відчувати свою реальну силу. Правлячі оправдовують свої вчинки тим, що подають себе як виконавці «вищих наказів» тобто, конституції, законів, прав і навіть, Бога. Але, коли серед сотні людей меншість із них має владу над усіма іншими, тут вже не може йти мова про рівність прав і гуманізм.

Сучасна демократична система потонула у бюрократії, породженою нею самою. У кращих традиціях «фіктивної свободи» за допомогою демократії були створені цілі легіони націоналістів, шовіністів, злочинців та інших негідників. Демократія перетворила все добре на погане і навпаки, пропагуючи паразитарний спосіб життя, перетворила людину у безглуздого споживача, який не здатен дивитися далі власного носа, демократія повністю придушила народну ініціативу, прикриваючись лозунгом свободи.

Хоча саме при демократії людина і позбавлена свободи, у першу чергу свободи від суспільства і думки оточуючих. У сучасних умовах, демократія призводить навіть не до життя згідно з волею більшості, а до того, що будь-яка безглузда думка у мозку людини, може отримати найменування «демократичної свободи», і починає не просто відстоюватися, а й отримувати певні переваги.

Як людина, яка була вихована у нібито демократичному суспільстві я маю певні сумніви у існуванні цього принципу державного правління як такого, принаймні на даний момент, і принаймні у нашій країні. І я ліпше погоджуся з думкою Фрідріха Ніцше, тому що на початку була представлена ідеальна модель демократичного суспільства, і всім відомо, що ідеалу досягнути неможливо. Ніцше же, намалював більш реальну, хоч і не зовсім кольорову картину демократії.

З написаного вище, можна зробити висновок, що демократія – це всього-на-всього яскраве визначення. Ця форма суспільних відносин може існувати тільки там, де немає такого поняття як «держава». І на мою думку, це вже зовсім утопія. В іншому значенні це просто політичний прийом, який дозволяє владі керувати основною масою населення. Тобто, можна сказати, що сучасна демократія суттєво відрізняється від самої ідеї демократії, і навіть суперечить їй. Основні філософські і моральні концепції демократичного суспільства знищуються під впливом більшості мас, які керуються самою державою. Втрачається вся суть ідеї, і залишається тільки порожня обгортка із написом «Свобода».