Англійський історик і філософ Арньльд Тойнбі у перших томах своєї праці «Дослідження історії» розглядає історію через цивілізації, вивчає причини їх формування і розпаду. На думку Тойнбі, саме суспільства, які включають в себе незалежні національні держави (цивілізації) є тим, на що слід звертати увагу при дослідженні історику. При цьому об’єктом його дослідження не є окремі держави або культури, а суспільства загалом.

Його працю неможливо назвати науковим дослідом в класичному варіанті. І тільки поглибившись у цей дослід можна зрозуміти, що мова йдеться не про раціональне пізнання історії, а про її досягнення, логічне переосмислення інтуїцію і просвітлення.

Також, слід зазначити, що при написанні цієї книги Тойнбі не користується стандартними історичними періодизаціями (давня, середньовічна, історія нового часу), і самостійно розподіляє цивілізації на три покоління. Перше покоління цивілізації – це невеликі, первісні культури, в яких відсутня державність, церква, освіта, наука і мистецтво. Для цивілізації другого покоління характерна поява великих міст-держав і разом з ними перших релігій, які потім сформують цивілізації третього покоління.

«Дослідження історіі» починається з аналізу процесу виникнення цивілізацій, як таких, і всіх можливих шляхів цього процесу. Автор представляє таблицю,в якій указані результати проведення відмінностей цивілізацій, які суспільно і споріднено не пов’язані між собою. Споріднені же цивілізації на думку Тойнбі виникли у Старому і Новому світі.

З цієї таблиці можна зробити висновок, що в Старому і Новому світі виникнення споріднено не пов’язаних цивілізацій припинилось, але, в період розколів та розпадів незалежних цивілізацій виникли перші форми споріднених цивілізацій. І взагалі,важко представити появу нових цивілізацій, які не пов’язані з попередніми цивілізаціями, в першу чергу із Західним світом. У сучасному світі передумовою для появи нового суспільства, скоріш за все буде саме Західний світ, як найрозповсюдженіша з усіх «живих» цивілізацій. І, в результаті, можливість виникнення нових не споріднених цивілізацій, може виявитися як лише процес розповсюдження цивілізації Західного світу.

Розпочавши дослідження генезису цивілізацій автор приходить до висновку, що цивілізації виникли під час мутації первісного суспільства, а саме під впливом відмінності суспільств один від одного. Він категорично відокремлює поняття цивілізації і первісного, примітивного суспільства, підкреслюючи,що останні обмежені в кількості населення і території і мають переважно коротке життя. Тойнбі наголошує, що всі первісні суспільства, відомі нам в статичному стані колись перебували у певному русі, і рано чи пізно нинішні цивілізації знов перейдуть до статичного стану.

У книзі виокремлюються певні негативні та позитивні причини генезису цивілізацій. Причина генезису цивілізацій полягає не одному факторі, а в сукупності декількох факторів. Генезис цивілізацій неможливо пояснити ні з точки зору расового фактору, ні географічним середовищем. Цивілізація може розвиватися, коли зовнішнє середовище не є досить сприятливим, або, навпаки несприятливим.

Розвиток цивілізації відбувається лише завдяки прогресуючій її самобутності під час переходу від грубої до більш духовної, тонкої релігії і культури. В такому випадку, автор пропонує вирішення проблеми шляхом дослідження дії феномену «Виклик-Відповідь», де «викликом» є ті проблеми, які виникають у життєвому процесі і штовхають на прийняття рішень. Але повинна бути певна «золота середина»: виклики не повинні бути занадто слабкими або сильними щоб досягнути якогось прогресу, який і буде «відповіддю»

В дослідженні позитивного фактору генезису цивілізації використовується методологія класифікації класичної фізики. Розглядаються спочатку виклики природної, а потім вже людської середи.

Загалом, Тойнбі виокремлює 21 цивілізацію(суспільства):

західний світ, єгипетська, майянська і андська, китайська, шумерська, індійська, еллінська, православно-християнська(в Росії), ісламський світ, іранська, арабська, цівілізація Далекого Сходу(в Кореї та Японії), індуїстська, мексиканська, вавилонська, іранська, юкатанська, мінойська, візантійський світ (Балкани), і хеттська цивілізації.

Проте, із виокремлених цивілізацій на думку історика всього п’ять із них «живих»: західний світ, візантійське суспільство, православно-християнське, ісламське суспільства і суспільство Далекого Сходу. Всі інші з перерахованих вище цивілізацій «мертві», і окрім того більшість з тих, що залишились «в живих» на думку Тойнбі через деякий час зазнають занепаду і розпаду. Також, окрім перерахованих цивілізацій автор виокремлює ще чотири, так звані, «ненародженні» цивілізації і клас суспільств, які зародилися, але в певний момент затрималися, або зупинилися на початковому етапі свого розвитку. До таких цивілізацій належать: скандинавська, полінезійська, ескімоси, кочівники, спартанці.

У другому томі «Дослідження історії» автор розглядає процес росту цивілізацій, який є по своїй природі, поступальним рухом. Розвиток цивілізації відбувається в наслідок пориву, який тягне їх від виклику, через відповідь до іншого виклику. Цивілізація із зародка розвивається у повноцінну соціальну структуру, але під час росту вона може перейти в стадію розколу, а за тим вже і розпаду. Аналізуючи стадії росту цивілізацій, перш за все слід враховувати прогресивний рух до самовдосконалення.

До нього відноситься не тільки територіальне розширення цивілізації-держави, а сюди також припадає і технічний прогрес, і розвиток мистецтва, але в першу чергу, Тойнбі звертає увагу на релігійний критерій росту цивілізації. Кожне суспільство проходить свій унікальний шлях розвитку, у результаті росту. І досвід, отриманий кожною цивілізацією, також унікальний.

Отже, можна зробити висновок, що цивілізації керуються духовним прогресом людства. Дві частини праці Арнольда Тойнбі «Дослідження історії» розкривають наступний змыст.Так як Тойнбі ототожнював цивілізації із суспільством, він розглядав відносини між зростаючими цивілізаціями і індивідами, за допомогою концепції «виклик-відповідь». З цього можна зрозуміти, що не суспільство будує історію, а окремі особистості. А суспільства (цивілізації) є лише посередником, за допомогою якого окремі особистості взаємодіють між собою.