Благодать – сила , яка великою мірою впливає на визначення спасіння людини і її стремління до Бога. Її саму називають ще божественна благодать. Сама благодать представлена потоком енергії, яка є блаженною за своїм походженням , природо відповідністю і має загально характерні ознаки , які притаманні самій людині. Вона має дію на живих істот і в тому числі і людину, яка поширюється на неї. Спасіння людини можливе лише при благодаті. Вільне вирішення волі – це одне із головних поставлених питань, а саме можливість людини до чого – не будь, задля прагнення задовольнити і реалізувати свої можливості. За допомогою благодаті людина здатна виконати свої прагнення у позитивну сторону.

В ранньому Середньовіччі жив і творив найвідоміший філософ і мислитель – Августин Аврелій. Богослови із католицької церкви називали його Блаженним. Так, і по сьогодні називають його. Все життя він шукав свою долю. Вона виявилася для нього новою сходинкою для роботи в галузі філософії. З ранніх років Аврелій був занепокоєний і страждав глибоким душевним неспокоєм. Цей неспокій приводить його до пошуків мудрості істини і миру духовного.

Воно тривало протягом усього життя. Із раннього дитинства мати плекала його погляди на християнство та поведінкові норми. Вивчення риторики проходило в Карфагені. Свою діяльність він пов’язував з християнством не одразу. Християнство його зацікавило після розмови з Амросієм. Тоді він переймає ідеї християнства. Після цього він вихрещується в 395 році. Аврелій стає єпископом в Гіппо.І прожив там проживає до кінця свого життя.

В цей час Августин записує звернену до Бога сповідь, в якій йде мова про його початкову життєву і духовну позицію. В цій праці яскраво показано глибину самопізнання і самоаналізу. В ній він говорить про життя без християнства, а також і пошуки духовності, які дали можливість зрозуміти чого він насправді хоче. Вони саме його привели до християнства, його світоглядну позицію. В продовж всієї розповіді Августин на перше місце ставить Бога і визнає свою залежність від волі Божої. У Августина не виникає сумнів на рахунок Бога. Він вважається началом всіх начал, що існують. Августин вважає, що джерелом істини є Бог.

Душа людини вважається творінням Бога. Але Августин відмовляється від попереднього виникнення душ, а також їх перенаселення. В живих істот та немають душі рослинні організми. Душею володіють лише люди. Душа є вічною тому, що створена з нічого. Також існує твердження, що душа існує за межами простору, немає структурних частин і тому є неруйнівною. Але існує в часі і не існує в просторі. З проблематикою душі філософ створює новий макет часу – лінія. В часі наявні три полюси: минулого, майбутнього та тепер. Також у ньому можливе виникнення нового, а саме творчості.

Августин вивчає проблему останньої сходинки часової лінії. Ця сходинка пов’язана з поверненням з земного міста у місто чи царство Боже. Два града виникнули із двох видів любові. Однією із видів любові є земна. Ця любов виступає любовю до себе самого, а також небесної – любові до Бога. Ця любов відбувається до самозабуття.

Головним чином праведне і моральне життя людини в середньовіччі була віра. Людина має два поставлених твердження: вірити в Бога або відвернутись від нього повністю. Перед людиною був вибір. Вона має свободу слова, свою свободу і волю. З порушенням першого заповіту люди повстали про Бога. Тоді виникло зло. Коли вони повстали проти волі Творця , їх воля стала нижчою. А саме зло вважається чинником для порушення світової структури.

Вона полягає в тому що нижчі щаблі займають вищі стани, а вищі – нижчі. Перед Августином повстає розуміння зла при повній відсутності добра. А сам гріх є головним для свободи волі. Основною ознакою для людей була, є і буде благодать. Вона виконує головну роль як джерела добра в них. Мислитель не міг порівняти із будь-якими здобутками людини тому, що вони даються їй невідомо для чого. Вища мудрість вибирається для спасіння людини. Його неможна зрозуміти , ця справедливість потребує лише віри. Віра виступає головним для істини та спасіння.

Віра як головне джерело, виступає також як лідер в філософських припущення. Вона робить акцент на духовній стороні людини, в яку входить також і інтелект. Через дію волі народжується віра. Для самого філософа воля виступає як дарунок благодаті, дар обрання.

Однією з проблем є те, що держава ставить себе вище церкви. І в цьому всьому проявляється зло. Цією думкою користувався філософ у своїй філософській діяльності. А саме у філософії про суспільство і історію даного суспільства. На чолі держави був диявол, а царство називав диявольським. При цьому церква виконувала головну роль і була царством Божим. Містом Божим чи градом називали те місто, де панує милосердя.

І кожен проживаючий в ньому заслуговує на спасіння своєю моральною поведінкою. В Августиновій праці різко протиставляється церква і держава. Заснування держави спирається на любов до самого себе, а виникнення церкви спирається на любов людини до Бога. Але сама церква поділялась на видиму і невидиму. До видимої церкви відносились всі хрещенні, всі християни. А невидиму церкву наповнювали обрані. Але нікому не було відомо обраний той або другий для спасіння. Тому пішла назва невидима церква.

Вчення Августина Блаженного про божественну благодать і божественне приречення зробило істинний вплив на християнську філософію. Суть навчання така. У перших людей, до гріхопадіння – була свобода волі. Вони мали незгрішити, а саме те, що Адам разом з Євою скуштували заборонений плід, тим самим здійснили гріхопадіння і втратили свободу волі. Ісус прийшов для вивчення викупної жертви і після цього обранці Божі грішити не можуть.

Одні люди від народження зумовлені до блаженства, добра і порятунку, інші – до зла, муки і загибелі. Добра воля дається людині для приречення божественної благодаті. З цього приводу Августин запекло полемізував з Пелагієм, на думку якого порятунок людини знаходиться в прямій залежності від його моральних зусиль. Ця полеміка триває серед представників протилежних точок зору і по сей день.

За філософськими твердженнями мислителя пізнання ґрунтується на внутрішньому почутті, розумі і відчуттях. Людина може пізнавати предмети, доступні розуму і розумінні. Хоча це розуміння мале, але воно достовірне. Той, хто вважає, що почуття не можна довіряти, обманюється жалюгідним чином. Істина – це норма пізнання. Бог – це незмінна, вічна істина, яку потрібно пізнати.

Він говорить те, що участь волі в акті пізнання є найзначущою. Для того, щоб пізнати щось, слід використовувати волю, тобто пізнання – це вольовий процес. Вольове начало притаманне природі людських почуттів. Як говорить Августин людина страждає настільки, наскільки піддається стражданням. Це твердження вважається геніальним. Воно відоме і на сьогодні будь-якій людині на шляху самовдосконалення.