Френсіс Бекон (1561-1626) – видатний англійський філософ, творець методології дослідницької науки, один з перших філософів Нового часу, та засновник матеріалізму. Він вважав, що такої могутності можна досягти тільки завдяки науково-технічному прогресу. Ця позиція свідчить про незалежність його до нової епохи. Він переймався проблемами моралі.

З початку своєї творчості Бекон виступив проти пануючої на той час схоластичної філософії, і висунув ідею що ґрунтується на дослідницькому пізнанні. Погляди філософа сформулювалися на основі досягнень філософії епохи Відродження.

На його думку, основне завдання науки це покора природі, і без цього неможливе удосконалення людського життя. Наука повинна відмовитися від споглядального ставлення до природи і слідувати за нею відповідно її законам, і тільки в цьому випадку її може очікувати успіх. Він виділив в навколишньому світі конкретні явища та явлення, звичайні їх форми знання яких дозволяє нам опанувати ходом процесів та вміти їх контролювати.

Він підкреслює, що відкриття і знання швидко поширюються та розповсюджуються по всьому світу, це подібно спалахнулому полум’ю запаленому від іншого полум’я.

Також цікавою є ідея про тісний зв’язок між свободою культурою та . Він вважав, що людина існує в умовах універсальної детермінованості, але вона не приречена на рабські підпорядкування природі та суспільству.
На думку Бекона існують дві істини: божественна, яка дана через одкровення та пізнавання через віру, та природна, яка є область філософських досліджень та постає через почуття.

Філософія повинна спрямовувати свій погляд на пізнання природи та її законів. Це необхідно для того, щоб вона служила людині, ми здатні через вивчення причин свого існування. Тому всяку пізнання повинне надавати конкретне знання, яке приносить користь людині, і тільки подібне пізнання володіє силою. Таким чином Бекон формує постулати прагматичної філософії.

Методом отримання знання є не словесна логіка або слово Христа, а конкретний емпіричний метод індукція. В інтерпретації Бекона індукція не є союзом досвіду і розуму, тому узагальнення фактів це отримання чистих понять , які показували б основні ознаки, зв’язки об’єкти та виключали сторонні ознаки. Індукція призводить до гіпотези, яка відкриває шлях дедукції та експерименту.

У рамках своєї етико-філософської концепції Бекон описав основні джерела помилок, яким піддається людина. Він назвав їх ідолами. Щоб подолати ці перешкоди, вчений і філософ повинен постійно пам’ятати про необхідність критичного ставлення до тих знань, що вже є.

Він виділив їх чотири різновиди: ідоли печери – це індивідуальні особливості людей та їх схильності; ідоли театру які являють собою віру в авторитети, які нерідко перешкоджають звільненню від забобонів і пошуку істинного знання; ідоли роду – вони властиві людині взагалі, як біологічному виду; ідоли площі – означають спілкування між людьми та незрівнянність мови, яка використовується в рамках спілкування.

Бекон писав про благо, природу людини та її смерть, доброту, добродушність , дружбу любов, щастя, виховання, звички та звичаї, манери, заздрість, марнославство, хитрість , тощо. Він є одним із творців концепції природної сутності моралі і вважав волевиявлення людини, яке спрямовує її розум, і призводить у дію афекту.

Філософ розглядав доброту як турботу про благо людей та їх відповідні діяння. Він вважав, що з усіх достоїнств і чеснот найбільшою є доброта, бо природа її божественна. Без доброти людина лише жалюгідне та шкідливе створіння. Він переконував що, схильність творити добро закладена в людській природі. Головного значення Бекон надавав вихованню доброти та безкорисливості.