Творчість Лесі Українки пройнята творчістю Тараса Шевченка, за що в народі її називають дочкою Прометея, і в слід за ним вона понесла естафету добра, людяності, правди. Все своє життя Леся Українка, талант і непохитну волю віддавала боротьбі за визволення трудящих, знищення гноблення, боролася проти експлуатації, за свободу і розквіт духовних сил людини.
Леся Українка є не тільки видатною письменницею та громадсько-політичний діяч, але і мислитель, представник філософської думки України.
Явища природи письменниця тлумачила з точки зору матеріалістичних позицій. У вірші «Ось уночі пробудились думки…», вона яскраво висловлюється в питанні про вічність матерії. В цьому вірші міститься твердження про те, що визначення вічності матерії є критерієм віри, що існує зовнішній світ, і вона є основоположною щодо явищ духовного характеру.
Матеріалізм, з точки зору Лесі Українки, властивий усім і є результатом простого погляду на речі як такі, що існують поза нашим «я», і незалежно від нього.
Леся Українка була переконана, матерія вічна, вона не була створена і її не можна зруйнувати. Продуктом ідеального є породження ідеального. Аналізуючи твори Лесі Українки можна дійти до висновку, що матерія є активною. В «Замітках» до статті Ганкевича «Політика і етика» письменниця негативно говорила про «мертву матерію» і вимагала розглядати першооснову всіх явищ світу як дійової, активної.
Письменниця була проти фаталізму та релігійно-ідеалістичну думку, що гармонія є вже визначеною. У випадковості є своє місце і своя роль, але переоцінювати її не потрібно – в цьому і полягає сенс твердження Лесі Українки, за яким «на випадковість» покладатися занадто не слід.
На її думку немає фактів, предметів, явищ, які б були без причини, скрізь панує зв’язок між явищами, а не хаос і випадок.
В підході до розуміння явищ природи Леся Українка ґрунтувалася на матеріалістичних позиція. Природу вона пояснювала з точки зору філософського матеріалізму і піддавала критиці ідеалізм, письменниця хотіла аби філософія мала цілеспрямований, дійовий характер, щоб вона була поштовхом до розв’язання соціальних проблем.
Висновок Лесі Українки про відсутність абстрактної істини, є правильним і природним, а також про врахування місця, часу й умов природних чи історичних явищ в наукових дослідженнях.
З догматизмом і абсолютизмом, в розумінні явищ дійсності та результатів пізнання, Леся Українка миритися не могла. Вона виступала проти них, на противагу догматизмові вона ставила «науковий релятивізм», що не визнає «абсолютів»- як філософських, так і етичних.
Діалектику Леся Українка розуміла лише як засіб, який розкриває суперечності в поглядах. Щоб зрозуміти закони дійсності письменниця говорить , що потрібно йти далі за гіпотезу – в напрямку розкриття між предметами зв’язків та відношень, для того щоб визначити в них головне.
Григорій Сковорода вважав, що істину можна пізнати, тільки серцем. Це є так звана «філософія серця». В цій філософії морально-етичний аспект полягає у філософії протистояння доба і зла. Цей момент яскраво представлений у творчості Лесі Українки. При написанні своїх творів вона керувалася саме «філософією серця».
Основою до формування етичних поглядів видатної письменниці, був її світогляд, для нього було характерне інтерес до філософії, історичний оптимізм, матеріалізм, діалектика.
Всі свої сили Леся Українка присвятила розв’язанню завданнями українського визвольного руху, що було частиною, як її світогляду, так і етичних поглядів. Вона прагнула до створення позитивних етичних ідеалів враховуючи прогресивний історичний розвиток. Леся Українка розуміла, що моральні норми і категорії можуть змінюватися в залежності від умов суспільного розвитку, від того коли і де існували моральні уявлення, та те що вони мають свій історичний характер.
Письменниця відкрито заявляла, що абсолютної етики ми не знаємо, моральні норми і поняття мають властивість змінюватися і неминуче будуть змінюватися, але передбачити всі особливості цих змін ми не можемо.
Аналізуючи творчість письменниці з боку моральних вчинків прослідковується її конкретно-історична оцінка цих вчинків, вони прослідковуються в зображенні обличчя героїв, як різних народів, так і різних епох. На персонажах її драм ми можемо побачити мораль рабовласницької епохи. Персонажі феодальної епохи несуть в собі мораль, яка зумовлена суспільно-історичними умовами того часу.
У творах Лесі Українки прослідковується мораль різних верств населення. Мораль борців за прогрес, насамперед історичний, вона підносить до позитивного, а до моралі гнобителів, які є панівним класом, у неї негативне ставлення, і вона викриває цю мораль, як мораль поневолення і експлуатації народу.
Оцінка письменницею етичних систем, які є панацеєю від будь-яких бід і претендують на придатність для всього суспільства, дає змогу стверджувати, що Леся Українка добре розбиралася в класовій суті моралі.
Леся Українка— видатна поетеса, її філософською думкою пронизані літературні твори й базується вона на «філософії серця» та морально-етичному аспекті.
