Етос — це стиль життя громадської групи, загальна орієнтація певної культури, прийнята у ній ієрархія цінностей, котраабо виражена в явному виді, або повиееа бути викоренина з поведінки учасників групи.
Етос — одне з основних понять соціології культури, мало відоме у вітчизняних дослідженнях. Як синонім терміну іноді використовуються етичні цінності або менталітет, що не завжди є коректним. Термін застосовується по відношенню до груп, але ні в якому разі не до індивідів. Наприклад, ми займаємося этосом якої-небудь групи, якщо констатуємо, що її членам властива схильність справлятися з конфліктами мирним шляхом або ж , навпаки, постійно затверджувати свою першість зі зброєю в руках.
Етнічна спільнота ( в етнографії ) — історично сформована на певній території сукупність людей , котрі володіють спільністю мови, культури, усвідомленням своєї єдності .
Етнос виникає на основі спільного проживання і діяльності людей на одній території. Проте ця ознака з часом втрачає значення: деякі етноси надалі переселялися на інші території, в результаті міграцій утворювалися діаспори — етнічні групи, що проживають за межами країни свого походження.
Мова — важлива ознака етносу, але і він не є визначальним. Так, наприклад, англійською мовою говорять англійці, американці США, англоканадці, англоновозеландці і інші народи; іспанською мовою говорять не тільки іспанці, але й багато народів Латинської Америки.
Приналежність людини до того чи іншого етносу визначається етнічною самосвідомістю, самоідентифікацією в якості представника даного народу.
Таким чином, сутність етносу становить сукупність взаємопов’язаних ознак, що характеризують різні сторони соціального буття.
У соціальних науках виділяють наступні типи національних етнічних спільнот: рід, плем’я, народність, нація. Дані типи етнічних груп відображають поступальний розвиток людських спільнот від роду до рівня нації-держави.
Рід — це вид етнічної спільності, що представляє собою групу кровних родичів, котріі ведуть власне походження від загального предка, носять загальне родове ім’я і мають спільні потреби та інтереси.
Плем’я — етнічна і соціальна спільнота людей, пов’язаних родовими стосунками, територією, культурою, мовою або діалектом, формальною організацією. Плем’я — перша стадія формування етносу в період первіснообщинного ладу.
Народність — це вид етнічної групи людей, що виникає під час розкладання родоплемінної групи і заснований на територіальній єдності, спільності мови, економічного життя, культури.
Нація — історично сформована сукупність людей,котрі характеризується розвиненими економічними зв’язками, спільністю території, культури, національної самосвідомості.
Етноетика — специфічний різновид теорії моралі, що вивчає типові елементи моральної свідомості та стереотипи практичного поведінки різних історичних спільнот в процесі їх життєдіяльності.
Головні завдання етноетики — це, по-перше, визначення структури ціннісних орієнтацій, що забезпечують етнічну своєрідність моральності, по-друге, виявлення ієрархії моральних цінностей в рамках тієї чи іншої цілісної культури, і по-третє, введення втраченого,в сучасний культурний контекст.
Етноетика — наука, що формується на стику культурології, етнографії, етики та соціології. У становлення цієї дисципліни внесли вклад кілька шкіл і напрямів світової науки, в число яких входить етнопсихологічна школа американської культурної антропології (М. Мід, Р. Бенедикт), що сформувалася на початку нашого століття.
Передумови етноетики можна знайти у творах Н.М. Данилевського, О. Шпенглера, А.А. Потебні. Н.А. Бердяєва, Л.Н. Гумільова та ін. У вітчизняній науці першим, хто запропонував термін «етноетика», був Д.Ж. Валєєв.
Мораль в нашій свідомості інтуїтивно асоціюється з насильством, гуманністю, мирним життям. Багато етиків відстоюють ідею про те, що заборона на насильство є своєрідний «водорозподіл», що відокремлює мораль від того що найбільше їй протистоїть . Однак у моральній культурі оспівування героїчних подвигів на війні є не менш поширеним, ніж проповідь світу. Поряд з нарощуванням етичних аргументів проти насильства, існує міцна традиція морального виправдання застосування сили.
Найважливішу роль в моральному виправданні насильства зіграв військовий етос— Цілісна система моральних уявлень, сформована військовим станом, — в контексті якого склався ряд моральних універсалій, уявлень, які історично набули статусу загальнолюдських. Зародження елементів військового етосу слід віднести до періоду архаїки, коли всі чоловіки племені були в тій чи іншій мірі озброєні, що було передумовою їх соціального лідерства. У будь-якому традиційному суспільстві військове стан незмінно займало в суспільній ієрархії одне з найвищих місць. У результаті цінності військової середовища виявилися не тільки груповим перевагою, але каркасом моральності всіх традиційних суспільств.
Першою характеристикою військового етосу є уявлення про особливу значущость військових занять і, відповідно, про вибраність даної соціальної групи. Перехід в співтовариство воїнів-мисливців здійснювався через обряд ініціації, який закріпив в культурі уявлення про те, що приєднання до спільноти обраних передбачає перевірку вольових і силових якостей новачка. Належність військовому середовищу виявлялася знаком сексуальної зрілості, а також моральних якостей, належних «Справжньому чоловікові».
Макроетика — це глобальні етичні регулятори, що виконують функцію морального координуючого початку. Соціальні суб’єкти не повинні завдавати шкоди один одному, всі проблеми вирішуються в дискусіях.
Мікроетика — правила поведінки соціальних суб’єктів в приватних відносинах, побудованих на принципі доброзичливості один до одного.
