Для того, щоб повною мірою розглянути питання моральної зрілості, в першу чергу, потрібно дати їй визначення. Найпоширенішим значенням виразу «зріла людина», і взагалі випадок, коли ми його використовуємо, це коли людина, як особистість, починає приймати на себе відповідальність за свої дії і слова, починає реалізовувати свої життєві задуми, перспективи, і в цілому переходить від самоідентифікації до самореалізації. З точки зору соціальної психології, зрілість також можна назвати самим тривалим періодом ортогенезу, що охоплює період від двадцяти до сімдесяти років.

Основними сферами реалізації особистості можна назвати професійну, сімейно-побутову, соціальну, сексуальну сферу, сферу виховання дітей, і так само саморозвиток і самовдосконалення.

У моральної зрілості можна виділити три основні періоди — рання зрілість, середня і пізня.

Рання зрілість — настає у віці від двадцяти до двадцяти п’яти років, і характеризується тим, що особистість починає вибудовувати свій власний спосіб життя, стиль ведення побуту, у неї починається переоцінка цінностей, вона все більше залучається в усі сфери соціального життя, а її особистісні якості стабілізуються. Характерно те, що в цей період людині властиво шукати партнера, з яким він може встановити достатньо близькі та довірчі відносини.

Основною особливістю періоду ранньої зрілості без докорів сумління можна назвати той факт, що в цей період людина встигає «переміряти» на собі різноманітні моделі поведінки та методи побудови побутових умов. Фактично, на весь цей період особистість займається пошуками себе і свого місця в суспільстві і житті, а криза переоцінки цінностей цьому сприяє найбільше.

Середня зрілість, або як її ще називають — серединна. Характеризується тим, що в період кризи переоцінки цілей і домагань людині властиво шукати відповіді на питання про сенс життя, буття, про цінності здійснення бажань. Виникає бажання стати професіоналом у своїй сфері, творчою особистістю, вплинути на майбутнє. Людина починає цікавитися оточуючими людьми, їхнім життям. У той же час з’являються сумніви щодо продовження обраної діяльності, життєвого шляху, страх ослабнути, знизити працездатність (завдяки чому вона дійсно знижується), потреба в нових цінностях і цілях багаторазово зростає. Починають проявлятися відмінності між дійсним і бажаним, відчуття, що знаходишся «на роздоріжжі», і від твого вибору залежить все подальше життя.

Найчастіше, в період кризи середнього віку (а це саме він), можуть спостерігатися кілька ліній поведінки. Деякі люди не усвідомлюють його, у них відсутня переоцінка планів і практично немає домагань, вони потрапляють в рутинне становище, з якого можуть потім не вибратися. У інших криза усвідомлюється через сприйняття, оцінка реалій життя призводить до відчуття страху і деякої приреченості, завдяки думкам, що подальша активність неможлива, як і зміна чи корекція планів. Ще один варіант — людина активізується, у неї виникає своєрідний інтерес випробувати себе в нових (з точки зору оцінки і корекції планів) умовах.

Основним прийомом подолання цієї кризи вважається, і цілком обґрунтовано, коли людина домагається того, щоб середина життя відрізнялася від її початку і мала власну значність, тому що чим більше схожих моментів індивідуум буде спостерігати, тим більша ймовірність надто критичної оцінки своєї життєдіяльності.

Що стосується пізньої зрілості, то її можна охарактеризувати в першу чергу тим, що на відміну від ранньої і серединної, настання пізньої зрілості не приносить з собою яскраво виражених криз, скоріше навпаки, у похилому віці людина заспокоюється і сприймає все без потрясінь.

Характерна поведінка для пізньої зрілості це заклопотаність, коли особистість намагається продовжувати працювати, деколи навіть плідно і використовуючи творчий підхід, проявляючи свої здібності і можливості.

Більш рідкісні випадки поведінки полягають в тому, що у людини може не бути стурбованості, що дає в результаті гальмування а то й повну зупинку розвитку і становлення, відчуття непотрібності і спустошення. Або, приміром, надмірна турбота про себе, егоцентризм, орієнтація тільки на дітей чи онуків, фіксація на одному певному аспекті життя чи розвитку оточуючих, і як наслідок — застій.

Також пізню психологічну зрілість можна охарактеризувати за ще кількома ознаками — людина бере активну участь у соціальному житті свого кола спілкування, у неї проявляється терпимість до оточуючих і їх помилок, реальне, об’єктивне сприйняття світу, без призми своїх бажань, адекватне, об’єктивне сприйняття себе, добре розвинена здатність до самопізнання , і наявність сформованої картини цінностей.

Таким чином, ми розглянули всі аспекти, періоди і сутність моральної зрілості, в соціальному і поведінковому плані, розвиток і самоусвідомлення особистості в призмі віку, як вона переживає вікові кризи, і завдяки яким аспектам поведінки їх можна виявити. Розглянули підводні камені вікових криз, і чим загрожує їх «пускати на самоплив». А також звернули увагу на характерні особливості того чи іншого періоду зрілості.