Людина обирає майбутню професійну діяльність у досить свідомому віці ( близько шістнадцяти років), незважаючи на доволі обмежений життєвий досвід, знання про структуру ринку затребуваних професій на момент закінчення університету чи про розвиток професійного шляху в майбутньому.
Хоча, насправді, самостійно професію обирають менше третини абітурієнтів – за багатьох вирішують майбутнє батьки, декому байдужа спеціальність, їм аби «пройти на бюджет» або просто потрапити до конкретного ВИШу. Проте є частина абітурієнтів, які керуються власними схильностями та бажаннями щодо майбутньої трудової діяльності, або майбутньою користю, розраховуючи в перспективі отримати престижну роботу, яка буде винагороджуватися значними грошовими сумами.
Свою роботу я почну, розглядаючи студентів-початківців, які опинилися на факультеті психології за власним бажанням, а не тому що «лише туди пройшли». «Власне бажання» таких студентів я розділяю на кілька категорій, які визначатимуть їхню мотивацію до праці за обраною спеціальністю у майбутньому. Перша категорія, це особи, які перш за все хочуть вирішити власні психологічні проблеми. Вони, зазвичай, схильні до рефлексії, без особливих зусиль опановують теоретичний матеріал і легко застосовують його до практичних завдань, користуючись переважно власним прикладом.
З цієї категорії студентів можуть вийти хороші спеціалісти-науковці чи викладачі, проте вони часто почуватимуть незадоволення своєю роботою, через те що не відчуватимуть її зв’язку з самореалізацією чи сенсом життя. Друга категорія людей, що обрали фах психолога, це альтруїсти, що люблять спілкуватися з людьми, шукають засобів впливу на них, бажають допомагати ближнім і вбачають в цьому сенс свого життя. Саме до представників цієї категорії у дитинстві чи в підлітковому віці приходили друзі за порадою у складні моменти життя.
Поєднання цих двох категорій на виході дасть нам ідеального практичного психолога, який поєднуватиме у собі потяг до знань першої та любов до людей другої, що і дає дві основні мотивації для професійної діяльності в майбутньому, а саме інтелектуальні почуття, праксичні і моральні. Проте основною мотивацією, на мою думку, є саме моральні почуття і я спробую пояснити чому.
Інтелектуальні почуття пов’язані із задоволенням, які отримує особистість від вирішення задач, знаходження істини чи нових зв’язків,між давно відомими елементами. Джерелом інтелектуальних почуттів може бути навчальна чи творча діяльність, дослідницька робота, потяг до знань, що може набувати різних форм і напрямів.
Праксичні почуття – це почуття, що характеризують ставлення людини до діяльності. Це реакція на трудову, навчальну, творчу, спортивну діяльність, що виявляється в задоволенні від діяльності, захопленні, радості від успіхів, творчому підході, або навпаки, в незадоволенні, байдужості до того, що робиш. Розвиток праксичних почуттів залежить від умов діяльності.
Вони сприятливо розвиваються в тому випадку, коли вид діяльності співпадає з інтересами і здібностями особистості, коли вона може вносити елементи творчості в свою діяльність, має можливість в ній розвиватися. Праксичні почуття стають більш насиченими, коли поєднуються з моральними почуттями. Професійна діяльність як справа честі або просто засіб зробити навколишній світ кращим, добрішим є важливим елементом боротьби за якість праці та її високу продуктивність.
Моральні почуття можна охарактеризувати як прояв відношення людини до себе, до інших людей, до суспільних подій. Вони тісно пов’язані з правилами поведінки, прийнятними в певному суспільстві. Джерелом цих почуттів є спільне життя людей, їхні стосунки, спільна боротьба задля досягнення суспільних цілей. Моральні почуття були сформовані в ході суспільно-історичного життя людей, їхнього спілкування і виконують роль засобу оцінювання вчинків і поведінки членів групи та регулювання їхніх взаємин.
Найхарактернішим почуттям, яке може виступати представником групи моральних почуттів є гуманність, любов до людей. Саме вона має виступати основним позовом людини до психологічної практики, і саме на цьому має базуватися робота психолога з клієнтом.
Дефіцит моральних почуттів може стати причиною «емоційного вигорання» у психолога. Цей синдром характеризується втомою від спілкування з людьми, заниженою самооцінкою від відчуття власної некомпетентності, відчуттям спустошеності, виснаженням емоційних ресурсів.
Якщо конкретизувати, то моральні почуття, що проявляються в діяльності практичного психолога, доволі різноманітні, і не обмежуються гуманістичними почуттями. Джерелом цієї різноманітності є широкий спектр зв’язків, які формуються в процесі одночасного розв’язання чималої кількості психологічних задач (навіть якщо психолог працює лише з одним клієнтом).
До переліку таких почуттів можна також віднести:
Почуття альтруїзму (бажання надати допомогу тому, хто її потребує, підбадьорити іншу людину)
Почуття обов’язку (психолог розуміє, що він володіє знаннями та уміннями, які можуть полегшити не одне людське життя, допомогти комусь стати щасливішим, і він відчуває, що зобов’язаний застосовувати свою компетентність)
Престижно-статусні почуття (вони пов’язані із самоствердженням, почуттям гордості за свій фах, із усвідомленням потреби долати професійні труднощі для того, щоб випробувати свої професійні можливості)
Комунікабельні почуття.
Моральні почуття відіграють важливу (якщо не основну роль) у мотивації діяльності психолога. Основною метою роботи психолога є допомога людям. Її неможливо здійснювати, без морального почуття любові до людей та альтруїстичних почуттів. Якщо психолог займатиметься наукою психологією, він ризикує зіштовхнутися з кризою пошуку сенсу життя. Якщо ж йому бракуватиме престижно-статусного почуття, то він відчуватиме незадоволення своєю професією через неможливість самореалізуватися.
