Олександр Кульчицький — український філософ, культурно-освітній та громадський діяч української діаспори. Олександр Юліанович Кульчицький народився восьмого лютого 1895 р. в місті Скалат на Тернопільщині.
О. Кульчицький, розглядаючи різні визначення філософії, надавав їм, як універсальне світоглядне знання. На думку філософа, філософське знання урегульоване на осягнення сутності буття та загальності, а мета цього філософського мислення є охоплення «поза явищної » суті світу, що полягає в прагненні знайти під зовнішньою маскою природи приховану внутрішню замість душі і світу. В неї є багато чого спільного із науковим характером розумової творчості, проте має відмінності з способом і предметом отримання своїх пізнавань, є саме наукою, а не знанням.
Метою пізнання О. Кульчицький розумів не просто в отриманні істини, а в здобутті правди як ідеалу внутрішньої багатоплановості суспільства на заміну крижаному космосу. Належним чином до цього філософія виступає універсальним світоглядним знанням, направлене на сутність буття і тотальність, вагомим шляхом і способом життя. Визначення суті філософії як людської цінності спричинило його підхід до розподілення філософічного знання на гносеологію, онтологію, аксіологію та філософську антропологію, розкриття проблем яким передує психологія і логіка.
Вчений О. Кульчицький розглядав психологію і логіку як основу до перетворення і становлення світогляду, підґрунтя для формування людської особистості. Зазначаючи за сухими логічними частинами живий пульс духовності, він присвячував значну увагу дисципліні думки, підкресливши неоднозначність і складність гносеологічної проблеми суб’єктивно-об’єктних відносин з точки зору поєднання активної природи мислення і логічних процесів.
У мисленні О. Кульчицький виділяв акт мислення та зміст мислення, де перший вивчає психологію, ретельно обстежував те, «як думає людина», а друге — логіку. При розгляданні психології він користувався підходами, розроблені німецькими психологами середини XX століття , користуючись не тільки їх ідеями, а й категоріально-понятійними апаратом, виробленим ними, що суттєво для науковців Українського вільного університету. У той самий час, опираючись на відомих психологів, Олександр Кульчицький дав своє бачення характеру психічного життя, психічних цілей і психічних явищ як єдності підсвідомого і свідомого, відмінності від психічних діянь та природи свідомості .
На думку філософа, свідомість має відмінності від психічного тим, що вона прокладає свій шлях через своє усвідомлення, закреслення психічних явищ навколо свого»Я». Прибуття до свідомості людини складається історично, індивідуально та суспільно разом із спільним водінням до життя і знаходженням волі життя. Створення свідомості, розкриття її в індивідуальному існуванні розповідається потребами духовного поступу в загалом, несподіванкою якого стає воління до життя, отриманого в його альтруїстичному вимірі, де створення свідомості і є створенням людини.
Так як і більшість західноєвропейських культурологів і філософів, О. Кульчицький розглядав культурний розвиток через її зміни, де зміни є простим явищем у розвитку культури — поєдинку вартостей, світоглядів та їх систем, які є центром всіх цих систем, що помітно проявляються під час загострення становища— переході від однієї культури до іншої культури.
Особливістю кризи культури сучасності він вбачав у змінах ієрархії цінностей, де на перше місце постають вартості технічні і економічні, які, майже непомірно поширюючись, приховують собою шар справжніх вартостей — етичних, релігійних, теоретичних, естетичних. До руйнівних наслідків такої культури техніки з її трьома головними цивілізаційними «М» (маса, машини, міста) доставляло внутрішнє спустошення людини, автоматизацію механізацію та її деперсоналізацію .
Використовуючи опору на методологію феноменологічного підходу, вчений хотів розкрити суть естетичних та етичних якостей, соціальної аксіології , під якою мав на увазі філософію релігії. При розгляді перерахованих цінностей, особливо етичних, підкреслював, що цінності можуть проявлятися лише в істот, які виступлять особами, відзначаються цілковитою силою обов’язку, відноситься не до «ладу розуму», а до «ладу серця» через різні частини переживання.
Філософську систему знання О. Кульчицький здійснює філософською антропологією — «синтетичним, вагомим знанням про людину». В основі сенсу людського буття він розглядає взаємовідносини між людиною і природою, дає короткий перегляд методів і проблеми філософської антропології, що створювались від античності до XX століття, окремо в поглядах ,Арістотеля, Платона, Августина, Плотіна, екзистенціалізму та біоцентризму Клагеса, Гартмана і Шеллера .
Він власно був згодний з точкою зору останніх як філософсько-антропологічний синтез поглядів на особу, зміст якої викладений в готовності до певних дії під наглядом самопізнання і духовних вартостей , що змушує її пересуватися минаючи себе саму, «йти у світ», відкривати перед собою своє призначення, реалізувати себе через втілення цінностей духу, трансцендентну направленість від «твариності» до культури,в якій дух робить людину людиною. Цим спричиняти несхожість між людиною і твариною не тільки кількісно, а й якісно, що крім усього вимагає дослідження впливу на людину географічних, культуроморфних , історичних ,расових , глибинно-психічних факторів її буття.
