Ознайомившись з інформацією про Фому Аквінського і Августина Блаженного я дізналась, що Фома Аквінський був видатним мислителем середньовіччя, найбільш за все він хотів вирішити проблему релігії та філософії, віри та знання. Головною частиною в філософії Фоми Аквінського є буття, тобто все що є, і все що може бути.
Це таке буття, яке показується людині в її відчуттях і можливостях. Фома хотів поставити філософію на службу релігії, тобто підкорити істинний розум на істинне одкровення. Віра і розум людини ведуть до того, щоб людина пізнала істинну – Ісуса Христа і його вчення. Сама істина насправді одна,але до неї лежить два шляхи.
Один з яких це є шлях одкровення і віри, який є коротким і безпосереднім, а другий шлях до істини – це шлях розуму і науки. Це довготривалий шлях з купою доказів. І тому можна сказати що вчення Фоми Аквінського не суперечить церкві і вірі, а сама теологія не міняє філософію і науку.
Участь Бога в нашому моральному житті є постійною і проникливою, адже вічний закон безпосередньо існує в людині як сумління , крім того поведінка людини в цьому світі керується Божими заповідями. І здається що вона готова до добросовісного життя, але нажаль вона потопає в гріхах Адама, бо є його нащадком і не може обійтися без Божественної благодаті, як нездорові – без лікаря.
Аквінський не заперечує питання що критерії добросовісного і доброчесного способу життя людини, вважаючи, що доброчесність і добросовісність є причиною людського розуму . Як і Аристотель, Фома Аквінський поділяв чесноти на богословські, моральні та розумові.
А найвищими він вважав такі чесноти богослов`я як віра, надія та любов. Взагалі на Аквінського досить сильно вплинув Аристотель так як вище благо він вважав ціллю цілей і таке його визначення було зумовлене теологічним вченням світу: ідентичність людських цілей, виступає як досить виражена благості буття. Вище благо — це тотожність з Богом, і висуває такі поняття як щастя і блаженство. Під словом блаженство розуміють це як споглядання Бога за людиною. І з цього можна зробити висновок, що Фома Аквінський вважав блаженство не зрозумілим і не доступним людині, оскільки вона як соціальна і природна істота здатна робити висновки про Бога лише на основі його буття та існування.
Етичні погляди Фоми Аквінського лежать на основі сучасної філософії «неотивізму» , наслідники якої вважають її «віковічною». Сам неотивізм складається із гармонії віри та розуміння, які доповнюють один одного. Прибічники цього поняття кажуть , що людина у своїй поведінці керується якимсь певним природним законом, згідно з яким людині треба як найбільше творити добро і уникати, а краще взагалі не робити зла. Тому, що прагнучи робити добро в цьому світі людина набуває на своєму моральних чеснот. І взагалі людина повинна спрямовувати своє життя на формування моральних, інтелектуальних та теологічних чеснот.
Отже, таким чином в середньовіччі одним з найвидатніших мислителів зрілої схоластики, був Фома Аквінський (1225), який схилявся на основні принципи християнської теології, схиляючись на вчення Аристотеля. І саме тоді були створені загальні компоненти сучасної моральної культури.
Августин Блаженний, а саме Аврелій був церковним діячем і християнським теологом. Він також як і Аквінський створив вчення про Бога, як буття, але до цього ж ще він наслідував неоплатоністську онтологію і виходив не із об`єкта, а із суб`єкта людського мислення як загалом. Буття Бога за вченням Августина Блаженного, можна вивести із пізнання людини, а от буття речей – ні.
Центральним філософським досягненням Августина було те, він висвітлював проблему реальної динаміки конкретного життя людини, на протилежність конкретній історії народу, тобто суспільства. Загальним мисленням Августина Блаженного є ряд величезних зусиль, на те, щоб вирватися із глибин суб`єктивної свідомості до об`єктивного світла та правди, звільнитися від усіх гріхів та роздвоєнь особистості.
Августин Аврелій «Блаженний» був самим з найвідоміших отців церкви, який спирався на питання світогляду, і схилявся на принципі платонізму. Проблемою у його вченні було те, що свобода волі – це є основа людської особистості.
Блаженний спирається на таке поняття що: Бог – це найвище буття і нематеріальна форма найвищого блага. На відміну від Бога, світ не має постійності, тому що є похідним від Творця всього живого на нашій планеті. Взагалі погляди Августина дуже вплинули на філософію і ідеологію. Читаючи інформацію про нього я зробила висновок, що Августин є найяскравішим філософом середніх віків, який співпереживав людству і кожній людині загалом. Написавши трактат « про град Божий» деякі філософи схилялись до думки, що Августин був самим першим мислителем хто зробив філософію як розуми про людську долю.
Для Августина Блаженного, Бог – є джерелом моральності,вища ступіть, яка протилежна людські чуттєвості. В його розумінні Бог — є втіленням всього добра, а зло вміщується в волі,яка відвертається від вищого, заради нижчого, тобто тілесних втіх. Але метою і сенсом життя людини є здобуття щастя, якого можна досягти за допомогою пізнання Бога. Інструментами цього є християнська віра і розум. У своїх поглядах Августин був інтернаціоналістом і проводив проповіді та тему здійснення гріха і по його проповідях зрозуміло, що навіть уві сні людина теж скоює гріхи. І це він описував у своєму трактаті під назвою «Сповідь».
Таким чином, прочитавши інформацію про Августина Блаженного, я зробила висновки що він присвятив своє життя питанням суспільства та прогресу. Саме тому його вважаюсь основним представником патристики, а його внесок у розвиток християнства досить цінується в Римському католицтві і до тепер. Августинізм має велике значення в розвитку середньовічної філософії , і проіснував як загальна та центральна парадигма християнського філософствування, як авторитет, на який орієнтуються усі мислителі християнського Заходу в середині 18 століття.
