До значення смислу життя, в шістнадцятому столітті, почали ставитись по іншому. Це мало наслідки. Змінився образ людини і світу, з’явилися ідеї нового образу. До нашого часу сенс життя полягав не лише у поклонінні богу і служінні йому, а й у задоволенні власних потреб і бажань.

Дуже цікавим фактом є те, що колись увагу концентрували саме на піднесенні ченців, що проводили дні і ночі, тижні, місяці в печерах закрившись від людських очей. На противагу цьому, в другій половині шістнадцятого століття більше стали підносити те, що роблять люди, мова йшла саме про добрі та погані вчинки людей. Почала цінуватись людська доброта, гідність, благородство, чесність, доброзичливість. Саме людські якості набули важливого значення для мислителів і взагалі для людей того часу.

Ідея цілеспрямованої людської діяльності – ось основна тема для розмов у мислителів доби ренесансу. Все це стає основною ідеєю у творчості гуманістів того часу. Вони починають підносити розум людини, сміливість та подвиги, трудолюбивість. Заслуги предків людини перестають цінуватись. На перший план виходять саме вчинки і справи які зробила сама людина.

Як і в усі віки шлюб і сім’я для людей шістнадцятого століття є немало важливими. Тому вони виступали проти того що духівництво не може одружуватись. Мислителі того часу намагались скасувати закони які проголошували безшлюбність священнослужителів. Гуманісти шістнадцятого століття шанобливо ставилися до жінок. Вони вважали за правильне розглядати жінку як рівноправну із чоловіком.

Дев’ятнадцяте – двадцяте століття для українців є визначними. В цей період відбувається прогресивний розвиток української національної свідомості. Найважливішою проблемою для українців тих часів є проблема людина – нація. Адже у той час виникають твори найвідоміших з українських письменників, таких як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко.

У своїх творах Франко підіймав тему про морально – етичні норми. На основі філософії, якою він захоплювався, писав про моральність, відносини з іншими людьми, був у пошуках смислу цього життя.

Лариса Петрівна Косач, всім відома як Леся Українка, боролася всіма силами за свободу, за правосуддя, за справедливість до українського народу і взагалі до людей. Тому всі її твори були присвячені саме волі та волелюбності народу, боротьбі за справедливість та гідності української нації. Було розглянуто багато проблем в її творчості, найбільше уваги Леся Українка приділила таким проблемам, які на той час хвилювали багато митців. Серед цих проблем є такі, як потреба творчості в суспільстві, добрі та погані вчинки, скасування кріпацтва, свобода.

Михайло Петрович Драгоманов, так же як і Леся Українка, зробив багатий внесок в культуру українського народу. Він схилявся до думок про соціальне визволення. Чесність і справедливість – ось що є найголовнішим у людині, вважав він. Через освіту, саме через освіту він намагався звільнити український народ. Адже вважав що неосвічені люди не можуть бути вільними повноцінно і завжди будуть залежити від когось. Так він хотів підняти українську народність і це йому вдалося.

Етична думка у тисяча дев’ятсот сімнадцятому – двадцятому роках занепала через події, які сталися, а саме через революцію в Україні. Тогочасна інтелігенція щиро вірили про те, що все відродиться і налагодиться, але вони помилялись. В країну прийшов марксизм – ленінізм. Він і був основою етичної думки українців того часу. Служити комунізму – це єдине що хвилювало владу і єдине на що мав право народ.

Погляди Володимира Винниченко постійно змінювались. Капіталізм піддавався його критиці в останні роки. Нормою він вважав етику, яка повинна врегульовувати ставлення людей один до одного. В своїй творчості Володимир Винниченко втілював теми про щастя, щасливе життя людей.

Як і інші вище перераховані митці, Донцов створював етичну концепцію для відбудови нації українського народу. Ним були розглянуті такі важливі питання, які хвилювали український народ тих часів, як моральність еліти, яка була тоді при владі та здобуття незалежності для українського народу. Донцов говорив, що в державі все буде контролюватись лише в тому випадку, якщо вона матиме кастовий характер.

Він вважав, що одна із найважливіших причин втрати державності є те, що в державі нема нормальної еліти на чолі. Донцов був впевнений у тому, що ніяк не вийде робити добро іншим, якщо не враховувати людські інтереси та прогрес.

Кінець двадцятого століття характеризувався переходом до системи цінностей, в центрі усього була особистість людини.

С. О. Сисоєва схилялась до думки Михайла Петровича Драгоманова. Вона говорила, що освіта має велике значення для народу. Вона дуже серйозно придивлялась до дій, які стосувались рішень в освітній сфері.

Використати потужні надбання морально – етичної культури народу у підготовці людей, які вчились на педагогів не вийшло би без реформування змісту освіти у тому числі й створення та використання в практиці стандартів державної освіти. Їх зміст створив передумови для того щоб особистість всебічно розвивалась. Під час виховання потрібно кожного разу звертатись до історії соціальної педагогіки, використовуючи найкращі твори які створювалися.

Потрібно постійно використовувати знахідки нашої педагогічної науки. В наш час вчені зрозуміли, що завдяки любові і повазі до своїх учнів, вихованців, які пронизані високою моральністю, вибудується основа гуманістичної педагогіки.

І. Д. Бех, М. Й. Боришевський, І. А. Зюзіна та інші в своїх працях підкреслюють, що правильність, справедливість, моральність не можуть обходитись без духовності.

О.В. Вишневський, як і всі вище сказані, також вважав що у сучасному українському вихованні найважливішою ланкою є розвиток внутрішньої мотивації хороших вчинків людини, що повинно базуватись тільки на віри в ідеальне та їх божественність.

Він вважав, що людина повинна виконувати морально етичні обов’язки перед Богом, перед своєю державою, перед рідними і близькими людьми, перед співмешканцями, а також перед самим собою.