Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь…
Т.Г. Шевченко

Розвиток української держави пройшов тернистий та довгий шлях до розбудови власної самобутності, створення власної держави, розвитку морально – етичних переконань, філософських ідей. Українська земля принесла цьому світу багатьох великих мислителів, філософів, етиків. Окремою віхою в історії нашої держави була діяльність Кирило – Мефодіївського товариства у далекому ХІХ столітті.

У січні 1846 року при Університеті Святого Володимира було створене Кирило – Мефодіївське товариство. Його засновниками були Микола Костомаров — професор історії Київського університету, Микола Гулак – службовець, Василь Білозерський – студент і вчитель з Полтави.

Також у засіданнях товариства брали участь Г. Андрузький, О. Навроцький, І. Савич, П. Куліш, Т. Шевченко. Товариство не було багато чисельним, але все одно, будучи вимушеними проводити засідання підпільно, це не заважало його учасникам в умовах переслідування та доносів розгорнути дуже активну культурну, релігійну, політичну діяльність на теренах нашої держави.

Серед учасників товариства існувало дві течії. Деякі з них притримувалися поміркованої течії, такі як П. Куліш та М. Костомаров. Вони виступали за культурно – просвітницьку роботу, розвиток української мови, розвиток освіти. Прихильниками іншої течії, а саме радикальної, були Т. Шевченко та М. Гулак. Ці діячі вважали доречними лише радикальні методи боротьби з тогочасною панівною верхівкою.

Програма Кирило – Мефодіївського товариства була написана М. Костомаровим та мала назву «Книга буття українського народу». В ній розповідалося про історію України, яка була розділена між Польщею та Росією. А наприкінці програми – історичний заклик до українців, підняття інших слов’янських народів на боротьбу за національне відродження.

Окрім цього, ними було видано статут товариства, в якому було викладено основні положення діяльності товариства. А саме :створення демократичної федерації слов’янських держав, в якому корда держава становила окремий штат, знищення самодержавства та скасування кріпосного права, проголошення демократичних прав і свобод.

Хоча товариство проіснувало всього лише рік, українська історія пам’ятає та цінує їх вклад у розвиток української самобутності. Братчики боролися за об’єднання та звільнення слов’янських народів з під гніту завойовників інших національностей, знищення рабства у будь-якому його прояву, нівелювання привілейованих верств населення.

Вони боролися за свободу діяльності науковців, релігійну свободу, вільне вираження думки та друку. Вони хотіли запровадити у всіх учбових закладах викладання усіх слов’янських говірок та літературних творів. Адже країна мала знати митців, яких народила їхня земля. Бачення братчиками філософської національної ідеї – особливе бачення світу, особливість якої заключається у невідривному зв’язку з культурою свого народу та її історією.

Особливо історія, як вважав один із засновників товариства, М. Максимович, і є тим самим, за рахунок чого можна осягнути «український народний дух», всю специфічність характеру українця, вияви тих якостей характеру, загартованість духу, які найбільш досконало демонструють сутність української культури.

У поглядах П. Куліша можна знайти відлуння думок Г. Сковороди про «україноцентричне» світобаченні, яких також притримувався П. Куліш. Думки про боротьбу в людині двух начал : духовного (внутрішнього) та поверхневого (зовнішнього). Лише серце людини може бути вмістилищем Божого слова та лише завдяки своєму серцю людина є цілісною. Однак, «серце» та «зовнішнє середовище» знаходяться завжди у боротьбі.

Філософська концепція П. Куліша не обмежується лише зверненням до внутрішнього світу людини, але й розглядає людину у лоні широкомасштабного погляду на історію України, на трагічну взаємодію минулого та теперішнього. Він виступає проти чужої мови, міського способу життя та наголошує на тому, що український народ не схожий на європейців, які реалізують себе лише в гонитві за грошима та статусу в соціумі.

Погляди найбільш відомого члена Кирило – Мефодіївського товариства – Тараса Шевченка, мають трохи інший напрям. Яскрава атеїстична виразність його поетичного слова мала вплив на його етико – філософську концепцію,яку сьогодні характеризують як «філософію трагедії». Як і інші братчики, Шевченко розуміє, що в минулому неньки України і був закладений той конфлікт як прокляття долі українського народу, проте він виражає свої надії, що краще майбутнє чекає на його державу, її відродження шляхом революційного перетворення суспільства.

В його віршах до нас сходить ідеологія нового суспільства, яке було б засновано на ідеалах рівності та справедливості. Творчість Шевченка пронизана вірою у непереможність людини, вірою у те, що українець ніколи не змириться з брехнею, рабством, ніколи не прийме норми існування.

У квітні 1847 року за доносом студента Петровського товариство викрито, усіх членів товариства заарештовано. Найбільше постраждали під час цих репресій Т. Шевченко та М. Гулак. Хоча товариство проіснувало всього лише близько року, це було перша національна організація, яка так вдало поєднала в собі національні та демократичні ідеї. Їх ідеї укорінилися в умах тогочасної інтелігенції, заклали фундамент для майбутніх поколінь українських діячів. Це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби.