Евдемонізм – це такий напрямок етики, у якому розглядається щастя, як життєва мета людини. Евдемоністичний напрямок розглядає щастя, як прагнення до повного, стійкого, цілісного благу, щастя є мотивом і метою всіх прагнень.
Трактування евдемоністичного щастя різне, і кожне визначення по-своєму точне і влучне. Римський філософ Варрон нарахував 289 різних точок зору на щастя, для Арістотеля щастям є можливість вільно застосовувати свій талант, для Платона щастя, або ж евдемонія — заключається в знаннях досконалості чисел, Цицерон вважав щасливими чесних і добрих людей. Найщасливішим є той, хто покладається лише на себе. У визначенні сутності щастя працювали такі представники: Арістотель, Вольтер, Гольбах, Сенека, Монтень, Дідро, Спіноза, Аквінський, Кант, Ламертрі.
Виникненню евдемонізму сприяла «Ідея внутрішньої свободи» Сократа. Ця ідея заключалася в тому, що завдяки людської самосвідомості та незалежності від зовнішнього середовища ми можемо досягти внутрішню свободу. Продовжив цю думку давньогрецький філософ Арістотель, який вважав щастя як особливий найвищий стан морального задоволення. Серед безлічі умов виникнення щастя виділяв здоров’я, дружбу, позиція в соціумі, присутність зовнішніх благ, удосконалення як моральне, так і інтелектуальне.
Він думав, що щастя виникає не тільки в результаті роботи, а й у самому процесі самореалізації. У людини повинна переважати духовна робота над собою ніж фізична. Арістотелеві учіння вважаються евдемоністичними, оскільки носили в собі ідеї процвітання та блаженства. На противагу учінням Платона, що чесноти мають природжений характер, Арістотель стверджував, що все залежить саме від морального виховання.
Ще в античні часи евдемонізм був принципом життєрозуміння, а уже згодом в етиці принципом, який обґрунтовував і тлумачив мораль.
У той час, коли криза античності стала набувати яскравого характеру, з’являється такий напрямок як епікурство. Його засновник Епікур прирівнював щастя до задоволення. Він говорив, що щасливою є та особа, яка досягнула повноцінного умиротворення.
Епікур і його учні були прихильниками гедонізму, тобто вважали метою людського буття — отримання задоволення. Але, це задоволення не тільки зовнішня насолода, а також і визволення від тривоги в душі, душевного болю, страждань, страху до смерті. Ідеалом вважали затишне місце проживання, своє коло добрих друзів та віддаленість від суспільного життя.
Німецький філософ Людвіг Феєрбах у середині ХІХ століття дуже влучно обґрунтував теорію щастя. А саме його однойменний трактат «Евдемонізм» підсумовує потужні етичні вчення та проголошує головним чинником соціального розвитку бажання людини бути щасливою. Червоною ниткою цього трактату є ідея розумного егоїзму.
У працях Феєрбаха можна зрозуміти, що основою всіх вчинків людства є простий один поклик — стати щасливішими. Вчення цього філософа вчать і закликають нас бути відкритими до оточення і брати від життя тільки все добре: красу, любов, мир, щирі чисті почуття тощо.
А й справді, що людині потрібно в житті? Звісно, що щастя. Кожна людина йде до нього по-своєму. Хтось іде за правилами моралі, хтось проти них. Але, добре, якщо ти маєш мету життя, бо буває й так, коли не маєш.
Взагалі проблема визначення мети життя одна з найважливіших етичних і моральних проблем. Про неї йдеться в багатьох філософських, етичних і психологічних вченнях.
Етичні напрямки розкривають мету життя на основі сформованих уявлень. Гедонізм — насолод. Утилітаризм — особистої вигоду і користь. Третій варіант — людське бажання бути щасливим — евдемонізм. Натуралізм пропонує шукати її в самому ж цьому житті. Релігійна концепція розглядає мету, або ж сенс життя відповідно з божественними заповідями і цінностями.
Проаналізувавши деякі етичні вчення, можна зрозуміти, що мета життя пов’язана з ідеалами і цілями людського існування. Цілі визначаються інтересами і потребами людини. Досягнення мети вимагає активної діяльності, мобілізації сил і волі, свідомого ставлення до вибору засобів її досягнення. Це є однією стороною вирішення проблеми.
Друга сторона вирішення проблеми мети життя свідчить, що мета не одна. І досягнувши однієї, ми працюємо над іншою, а отже, постійно шукаємо щастя.
Щастя розглядається і як специфічний мотив діяльності. Можна вважати, що воно визначає життєву стратегію. Жадання щастя — це нормальне бажання, яке означається природою людини; вплив зовнішнього середовища, по суті, відсутній.
Загалом щастя є переживанням емоційним, воно створене на основі позитивної оцінки людиною свого буття і містить у собі різні емоційні стани, із ними ж і негативні, наприклад переживання, страждання і т.д.
Щастя пов’язане з можливістю реалізації своєї особи в будь-яких сферах буття, а отже, тому і різновид умов щасливого життя широкий. Подолання себе, своєї негативної сутності — виступає способом самореалізації особистості.
Отже, міра щастя залежить від ступеня моральності людини: задоволення в житті може випробувати кожен, щастя — тільки по-справжньому моральна особистість.
