Серед релігійних напрямів які були сформовані в етиці ХХ столітті виділяють такі 2 основних: неотомізм та неопротестантизм.

Неотомізм розкривався такими вченими як Ж.Марітен, Е.А.Жильсон та включався в зміст вчення у католицькому християнстві. Етика в неотомізмі ґрунтується на тому, що мораль зароджується завдяки Божому розуму, який визначає моральні принципи яких людина повинна дотримуватися на протязі свого земного життя.

Головною причиною морального та морального зла є відхід людини людини від норм та принципів релігійної моралі. Моральність людини безумовно пов’язана із беззаперечним дотриманням та виконанням «Божого закону», який є єдиним шляхом до вічного блаженства на тому світі та морального самовдосконалення індивіда.

Неотомізм мав свої положення які були основою вчення.І стверджували наступне божественний розум є ждерелом моралі. Він є вічний та включає всю глибину моральних можливостей людини,а також визначає моральні вимоги,життя людини на землі є нерозділене зі злом і тому воно не передбачає істинного блаженства,причини страждань, зла, гріхів людей є результатом недотримання засад божественної моралі, свободи людини.

Для того, щоб людина могла досягти щастя і спасіння душі їй потрібно підкорятися законам Бога. Також є намагання зі сторони неотомістів переконати ,що наука і релігія є доповненням один одного,а не існують порізу та згодом роблять висновок на переконаннях Ф.Аквінського,що поки розум не суперечить вірі,то він може вільно розвивати свої думки.

Теологічне обґрунтування духовної моралі моралі представлене також у неопротестантизмі такими вченими як К.Борт, Р.Нібур, П.Тіллгх які стверджує, що моральність людин полягає у зверненні та любові до Бога. Коли людина все пробачає та проявляє справедливість до оточуючих, тоді в свою чергу світська мораль передбачає егоїстичність та побудову стосунків між людьми на засадах корисливості та тільки самоствердженні.

Неопротестантизм в свою чергу мав свій зміст і стверджував, що моральність є божественним даром та призначення. Людина грішить за своєю природою і не спроможні виконувати в своєму житті на землі у повному обсязі божественні заповіді. Моральність трактується як прагнення людини до Бога, любов, милосердя,добрих вчинків по відношенню до інших.

Відомий філософ того часу С.Л. Франк в своїй праці «Сенс життя» наполягав на безглуздість та неможливість існування людини поза відносин з Богом, що люди не мають істинних уявлень про добрі наміри та справедливість і це лиш їхні уявлення,а також намагання людей перебудувати недосконалий світ.

Вічним і на його погляд абсолютним благом для людини від Бога є те,що він створив навкруги. Людина за час існування на землі повинна віддавати своє життя служінню Богові, і не просто служити,а й усвідомлено служити, свідомо знищити у собі те,що створене заради панування Божественного початку.

Ще Франк мав таку думку , що справжнє моральні вчинки не можуть проявлятися у якихось зовнішніх вчинках, а полягає в духовній і душевній праці над собою, а також накопиченні внутрішніх духовних багатств шляхом добрих вчинків .

Людські цінності зокрема такі як любов та багатство повинні бути спрямовані на службу Богу, любов та облегшення страждань батьків,друзів та людей які тебе оточують навколо. Він також переконував,що зло це порожнеча, яка повинна бути заповнена добром і силою,його здолати не можна,але потрібно захищати добро від його руйнівної сили.

Ще один філософ К.С.Льюїс в своїх роботах «Просто християнство» та «Любов» дав особисті характеристики чесноти любові християнина. Він вважав, що кожна людина яка вірить в Бога повинна своєю любов’ю на землі,прихильністю до своїх рідних і близьких проявляти це,заради вірної любові до Бога.

Бог дарує людині так звану благодатну любов,щоб людина проявляла милосердя до оточуючих,але воно може бути зверненна безкорисливо до людей які не вірують в Бога.

Він зазначав,що людині потрібна любов Бога тому,що це робить людину вільною і дає свободу. Найбільш значущим для людини є вміння проявляти не тільки любов,а й милосердя. Якщо людина може проявляти ці дві якості,то вона досягла Божого благословення.

Без уваги на той час не залишився й пастор в Німеччині Д. Бонхеффер,який висунув свою думку що до того,що Ісус Христос символізує собою так звану єдність між гріховним світом людей і Царством Божим. Він просував таку думку,що людина створена Богом,щоб діяти самостійно,не потребує опори від Бога і сама несе відповідальність за все,що діється в світі. Також він стверджував,що служіння своїм близьким і взагалі людям які тебе оточують рівноцінно служінню Господу Богу.

Отже,з вище зазначеного можна зробити висновок,що сенс людського існування та найвища мораль відповідно неотомістам є служіння Богу. Бог як би дає людині свободу волі і вона може сама вирішувати чи служити йому чи піти на противагу. Цей напрямок вчить людей приймати світ яким він є і тим що в ньому є,тобто приймати як добро так і зло. Вони також говорять ,що якщо б не було зла людина не змогла б прагнути до кращого,а так людина хоче самостверджуватися та прагне до ідеалу.

В свою чергу неопротистанти виступали з заявами про те ,що все навколо відбувається тільки так як хоче Бог і люди нічого не змінять в своєму житті,тому,що їх доля також підкорена Богу. На скільки добре і вірно людина служить Богу,настільки він буде для неї милостивий і благословить їх.

Представники цього напряму вважали сутність релігії не правильною тому,що вона хотіла пов’язати речовий світ(входило розуміння людського уявлення,інтелекту і таке інше) та не речового(тобто Бога) і її розглядали як ілюзію яка втілює містичний образ Бога. І роблять висновок ,що Бог є але він поза межами людства,він окремо є і чимось надзвичайно могучим. Ці напрямки хоч мали й різні трактування щодо існування Бога та його взаємозв’язку з людьми,але спільне було те,що Бог все ж таки є і він керує світом та його милостивості можна досягнути через віру.