Спілкування педагогів з учнями може мати різний характер, пораду, інструкцію, просту бесіду, зауваження. І кожна дитина це сприймає по різному. Якщо вчитель скаже дитині, «пиши старанніше» або « ти відповідав не погано», для кожного це різне, для одного це як похвала, для іншого як приниження.

Кожна дитина унікальна і до кожної потрібний індивідуальний відхід. Якщо виникають конфлікти між педагогом і учнем, то педагог звинувачує в цьому дитину, пояснюючи це в його неввічливості, неслухняності, хоча зовсім не помічають причин і помилок в собі. Завжди потрібно вибирати тактику спілкування з учнями, якщо це дисциплінована дитина, то ввічливо, спокійно, з порушниками – суворо, можна навіть різко, критика ніколи не завадить.

Є різні педагоги щирі і доброзичливі, стримані і бурхливі, але кожний з них має знайти ту ниточку, де можна добратися до дитячої душі. Також є й діти які імпульсивно реагують на зауваження, поводять себе грубо, незрозуміло, можуть ставати нестриманими, причиною цього бувають слабкі навчальні успіхи, відповідно, педагоги роблять критичні зауваження. Конфлікти що, виникають з неправильних дій учнів, неправильного виконаного домашнього завдання, ведення зошита, усна відповідь.

Покарання в педагогіці вже є проявом ще минулих літ. Коли покарання мало найбільш хороший ефект, небажаної поведінки дитини. На даний час покарання є специфічним методом, стримано ставляться до покарань, адже дітей треба вчити ласкою. Покарання в педагогіці це такий вплив на вихованців, які порушують моральні норми, виконується мета, що виправляє їхню поведінку і змушує виконувати свої обов’язки.

Потрібно притримуватись покарань в педагогічному процесі, адже сила лагідного,спокійного слова така велика, що з ним не зрівняється жодне покарання.

Працювати з важковиховуваними дітьми не просто, такі обставини змушують шукати специфічні методи виховання, тому деякі педагоги вважають, що система покарання повинна бути і застосовуватись до дитини, а інші педагоги, заперечують цьому, тому що дитині треба розповісти про її помилки. Якщо дитина ставиться до цього з розумінням, тоді в неї виховується відлуння відповідальності за свої вчинки, гідність, тренує свою волю.

Покарання має і свою вікову ступінь у віці 3 роки у дитини формується концепція « Я сам» тому придушення дитячої активності і самосвідомості не дасть хороших результатів. Малюкові треба розповідати і ставити все по місцях. Тому що в подальшому дитина буде сприймати крики як неминучу частину життя. В 6 років дитина відрізняє хороше він поганого, тому найефективнішим способом буде розмова. Також можна позбавити дитину гратись іграшками, або залишити її на одинці. Ніколи неможна дитину бити, вона може стати пасивною, тривожною, гальмування розумового розвитку, а також може вироблятися негативізм, тобто коли дитина буде робити все навпаки, щоб насолити вчителю, або батькам.

Покарання, кожен по своєму це розуміє, для когось це фізичне й моральне страждання, думають що це зло, яке причинить шкоди їм. Також педагоги повинні розуміти, що покарання використовується в крайньому разі і тільки тоді коли порушник визнав свою провину і готовий в нормальному стані сприймати своє покарання. Покарати можна шляхом, додання певних обов’язків і завдань, обмеження певних прав. Головним правилом повинно бути, що б покарання не шкодило ні фізичному ні психічному здоров’ю дитини,а тільки, щоб це йшло дитині на користь.

Якщо є сумніви, покарати учня чи ні, краще обрати другий варіант, можна бути м’яким і довірливим, а не жорстоким в очах дитини. А також до множини покарань, краще одне сурове, аніж поодинці за кожне. Не потрібно карати дитину із-за запізненням, деякі вихователі вважають це правильно, але ж якщо дитина того року нашкодила, хіба це буде логічно? Думаю що ні, термін давності і в покарання є.

Ефективними покараннями є ті, коли сила покарання збільшується, якщо воно виходить з колективу, якщо саме покарання зрозуміле учневі і він визнає свою провину і сприймає його справедливим. Також неможна використовувати покарання як спосіб помсти,можна навіть використати такий підхід як заохочення до певної справи.

Якщо вже дитина скоїла якесь порушення, або вчинила недобру справи і педагог хоче використати метод покарання, насамперед педагог повинен визначити ціль покарання, щоб з’ясувати, подальшу мету досягнутого результату. Наступним кроком буде зміст, щоб знати смисл самого завдання. Завдання вирішуються залежності від самої дитини, наприклад її віку. Також до цього буде входити індивідуальність дитини, а також знати психологічний, матеріальний стан вихованця, які відношення у нього в сім’ї та з однолітками. І обов’язково врахувати всі наслідки, плюси та мінуси і як це обернеться для дитини, чи засвоїть вона такий урок, чи зробить вихованець для себе якісь висновки.

Щоб дитина, виконала зaвдання, яке їй надали, потрібно заохотити дитину, наприклад, присудження почесного місц в змаганні. Воно супроводжується в великій мотивації дитини, тому що кожен хоче бути першим, лідером, а щей якщо є можливість піднятися в очах батьків, однокласники і, педагогів, вихователів, мати і бути нагородженим – преміями, подарунками, почесними і похвальними грамотами. Найбільш розповсюдженим покаранням є зауваження вчителя, якщо постійно кричати на дитину, то може виробитися певна захисна реакція, або робити розумні очі і піддакуватиме пропускаючи все крізь вуха.

Отже, проблема покарання в педагогічному середовищі є актуальною і важливою для формування психологічного, морального розвитку дитини, тому кожен педагог, повинен враховувати всі плюси та мінусу в навчальному процесі, та добре володіти ситуацією і обрати правильний варіант, що до покарання.

Покарання носить в собі смисл педагогічного впливу на попередження небажаної дії. Важливими в педагогіці методи переконання ( дискусії, лекції); організація діяльності учнів (вправи), стимулювання поведінки учнів (змагання). А також методи формування особистості, розкрити саму суть дитини, побачити її душу це (лекції, розмови).