Чи має право людина брехати? Чи є якісь у неї для цього основні позиції та аргументи? Чи існує так звана «корисна брехня»?

На мою думку, не існує так званого «права брехати» . Людина має, дійсно має завжди говорити правду, якою б вона не була, як кажуть «краще гірка правда, ніж солодка брехня!»

Цікаво, коли людина бреше, чи усвідомлює вона порушення моралі?

Адже якщо посудити, то людина за свою брехню не несе жодної відповідальності, але з цим також можливо посперечатися, дивлячись який випадок. Нaприклaд, бaгaтo лікарів пoчинaють стaвити під сумнів стeрeoтип, прo тe, щo нeдoцільно гoвoрити правду, якщo вoнa мoжe зашкoдити здoрoв’ю пацієнта aбo викликати у ньoгo нeгативні eмoції.

Наприклад, коли людина лежить у лікарні, цю людину приходять навідувати її родичі або друзі. Вони цікавляться станом людини, що лежить у лікарні, а лікарі говорять, що все гаразд, не треба переживати, а насправді з цією людиною взагалі все не так. Цим лікарі дають людям певну надію та , скажімо так, «стан не переживання».
Або ж взагалі, лікарям зараз взагалі не вигідно, щоб ми, люди, видужували.

У колишній час лікарям вигідно, щоб людини хворіли, як би це не банально було усвідомлювати. Або ж якщо взяти за приклад, те що артисти співають під фонограму, а люди, які слухають їх, думають, що вони співають живим голосом, цим самим вони і обманюються, вони приймають спів за живе звучання.

Чи повинна людина говорити правду журналістам про своє життя?

Особливо, якщо справа йде про такі речі, які знати не зовсім обов’язкого, наприклад, якщо справа йде про особисте життя.

Адже кожна людина має право на особисте життя, особисте повинне залишатися особистим. І навіть ніякі журналісти не мають права випитувати або брехати від чужої людини ту інформацію, яка взагалі її не стосується. Наскільки я знаю, то журналіст має право лише на ту інформацію, яку йому дозволяють отримати.

Чи існує обов’язок правди?

Я з легкістю відповім, що так. Людина з обов’язком правди вважається ідеалом… для мене. Але це дивно усвідомлювати.

Тому що в наш час можна зустріти мало людей, які будуть говорити тільки правду. У людей «брехня» — це вже як звичка, вони вважають це абсолютно нормальним.

Але чи правильно все це?

Чи залишаються вони відданими хоча б перед самим собою?

Не кажучи вже про тих, кому вони збрехали.

Чи не повинна їх мучити совість?

Чи має взагалі та людина совість, яка бреше?

Я з легкістю відповім на всі ці питання негативно!

Кажуть, що існує «брехня в порятунок». Але я не підтримую такого порятунку. Де б людина не була, у якій ситуації, вона не має права користуватися «брехнею в порятунок». Мені взагалі здається, що таке «оправдання» спеціально придумали якраз такі люди, які брешуть. Але більшість людей опирається на те, що дійсно існує брехня в порятунок і ведуться на це.

Ну, наприклад, чоловік дзвонить дружині і каже, що затримується на роботі, а сам же в цей час десь зі своїми друзями сидить в якомусь барі. Мені здається, більшість би чоловіків відповіли як раз би на це тим, що це брехня у порятунок, мовляв, навіщо дружині лишній раз переживати та тривожитись.

А чи можна потім назвати таку людину чесною?

Можливо, вона буде себе вважати саме такою, адже це ж було ненавмисно, а в користь. Але, ні, не така людина вважається чесною. Найстрашніше – це те, що не розумієш, чому так, що мотивувало людину в її же вчинках. Можна робити лише якісь припущення, але не знати напевно.

Єдиний спосіб, звичайно же, це дізнатися від самої людини. Але де гарантія, що людина скаже тобі правду? Можливо, вона не договорить якісь деталі. Про недоговореність, до речі, це ж також не є правда. Наскільки я знаю, недоговореність також вважається брехнею. На це можна закривати очі, придумувати виправдання. Але навіщо?

Навіщо закривати очі та придумувати справдовування на брехню?

Так, звичайно, частіше за все ми придумуємо справдовування людям, яких вважаємо для себе дуже рідними та близькими, наприклад, виправдання для коханої людини. Але чи стане нам від того легше, якщо ми будемо знати, що людина збрехала або щось недоговорила (що теж вважається брехнею)? Чи «спасе» нас те, що ми придумаємо виправдання?

Можливо, бувають такі ситуації , де можна його придумати, але постійно воно також бути не може, так як ми тожі вже брешемо самі собі, придумуючи це так зване справдовування.

Сьогодні багато людей мають подібне презренне ставлення до правди. На думку багатьох людей, правда — це особлива сутність в духовному і моральному плані, яка не є абсолютна, а є відносна і постійно змінюється. Це говорить про те, що люди самі для себе вирішують, де є правда, а де – неправда.

То ж, можна зробити лише один висновок: говори завжди правду і ти будеш чесним перед собою та перед іншими людьми. Тобі не треба буде ні у чому плутатись, та ніщо придумувати, вигадувати…Адже брехня – це є великий гріх.
Людина, яка говорить правду, завжди викликає повагу та довіру.

Це людина з великої букви. Це людина, яка не змінює своїм моральним принципам та цінностям.