Змалку, ще відтоді, коли дитина починає розуміти своїх рідних, своє найближче оточення, батьки намагаються прищепити їй певні моральні цінності, навчити розрізняти добро та зло, поважати інших та, головне – завжди залишатися Людиною. Однак у світі, на жаль, є й такі люди, які переступають через власну совість, через усі життєві загальнолюдські норми і вдаються до злочинної поведінки. Що ж змушує їх до цього?
Дуже часто передумовою злочинної поведінки стає так зване «відчуження особистості». Воно зазвичай починає формуватись в людини з дитячого віку через те, що сім’я не дотримується головної своєї функції. Нею є включення дитини до суспільства шляхом передання батьками власного позитивного досвіду і наслідування їхньої поведінки дитиною.
Таке бездіяння і невідповідальність батьків може погіршити і значно ускладнити засвоєння дитиною моральних та соціальних норм, які регулюють поведінку. Так як ці норми не були засвоєні індивідом, вони не можуть стати елементом його внутрішнього світогляду, адже в такому випадку вони будуть чужими для бачення людини і необов’язковими для виконання. Це, в свою чергу, може призвести до виникнення асоціальної, аморальної поведінки індивіда.
Також є випадки, коли опіка і турбота батьків є надмірною (гіперопіка). Дитині абсолютно не надається самостійності, постійно не прищеплюються життєві цінності, а нав’язуються разом із думкою старших, таким чином провокуючи певний протест. Цей протест у особистості починає вириватись назовні спочатку незначними істериками, а вже в дорослому віці – бажанням довести, що вона може вирішувати самостійно як для неї буде краще, як вчини в певній ситуації, що робити, а що ні та бути вільною. Однак найчастіше способи довести комусь свою самостійність і значущість стають не дуже позитивними і проявляються злочинною поведінкою.
Відчуження також може призводити до виникнення у індивіда сталого, часто незмінного антисоціального ставлення до всього. Це виражається у досить негативному та часом навіть ворожому відношенні до навколишньої дійсності, що здатне як наслідок провокувати агресивну, небезпечну поведінку.
Дуже часто ізольовані, відчужені люди потребують визнання у тій чи іншій діяльності, або впевненості у власній соціальній цінності. Тому вони вдаються до пошуків мікросередовища, де будуть признаними та отримають підтримку інших. Цим мікросередовищем зазвичай стають такі ж ізольовані і дезадаптовані особистості, діяльність яких є антигромадської спрямованості. Довготривале перебування у схожих середовищах спричиняє подальшу деградацію індивіда.
Коли людина практично позбавлена спілкування з нормальним мікросередовищем, вона поступово втрачає розуміння того, що можна жити і діяти інакше, дотримуючись встановлених норм поведінки. При спілкуванні з антисоціальним середовищем у індивіда починає формуватися черезмірна прихильність і звичка до цієї групи.
Індивід стає її частиною, ідентифікується з нею та стає готовим діяти як завгодно, навіть виконувати певний груповий злочин.
Ізоляція, обмеженість спілкування з нормальними групами суспільства сприяє концентрації індивіда лише на своєму внутрішньому світі, на своїх власних почуттях і переживаннях та втраті відчуття емпатії; відбувається «відхід у себе». Тоді вже особистість неспроможна відчувати, перейматись емоційними станами інших, співпереживати при потребі. Це з часом може призвести до особливо тяжкої злочинної поведінки та здійснення насильницьких злочинів.
Проаналізувавши все вищезазначене, можна точно сказати, що відчуження (ізоляція) цілком обґрунтовано може вважатися передумовою злочинної поведінки. Однак, варто пам’ятати, що не завжди відчуження призводить до скоєння злочину. Це може відбутись лише за певних умов, але воно сприяє створенню і загартуванню загальної, небажаної в суспільстві спрямованості індивіда. І тоді за певних конфліктів несвідомі установки особистості можуть спричинити неадекватні злочинні форми реагування.
Ще до однієї з психологічних передумов злочинної поведінки відносять тривожність. Як характерна ознака людини вона проявляється у постійній невпевненості в собі, відчутті страху і безсилля перед зовнішніми факторами та у значному перебільшенні їх загрозливого спрямування (характеру). Частіше за все у основі тривожності закладені певні неусвідомлювані індивідом джерела небезпеки, які виникають через нездатність задовольнити деякі психічні потреби в повній, абсолютно достатній мірі впродовж тривалого проміжку часу.
Постійне перебування у стані тривожності може спричинити поступову дезорганізацію поведінки людини, а також стимулювати злочинну поведінку у тій ситуації, коли виникає гостре відчуття потреби захисту від певних людей, процесів, явищ, які здаються їй небезпечними, загрозливими або деструктивними.
Відмежування та відторгнення людини нормальними суспільними групами, а тим більше рідними, призводить до зниження або навіть абсолютного зникнення почуття безпеки, надійності, потрібності; сприяє формуванню і швидкому розвитку невротичної особи, характерним для якої буде навіть страх смерті.
Отже незасвоєння моральних норм, присутність страху, тривожності, переживання за нестабільність власних планів і життя вцілому, обмеження у спілкуванні – це ті критерії, які стають одними з головних морально — психологічних передумов злочинної поведінки певних індивідів. Це можна пояснити ще так: людина вдається до злочинної поведінки або ж скоює злочин для того, щоб не розрушувалися її представлення про самого себе, про власне місце у світі, її самосприйняття, самовідчуття, значущість; щоб продовжувало існувати її біологічне і соціальне буття.
