Джордж Берклі
(1684 — 1753)
«Бути — це означає сприйматися»

Англо-ірландський філософ був народжений в англійській родині дворян в Ірландії, навчався в Дубліні, певний період життя викладав теологію, часто їздив до Франції та Італії, був місіонером в Північній Америці також виконував обов’язки єпископа в Ірландії. Джордж Берклі пройшов нелегких шлях життя. Він був вольовим та мужнім, володів великою кількістю знань з фізики, математики, фізіології та філософії, він сміливо доносив до світу нові висновки й узагальнення, не звертаючи уваги на попередників, мав і відстоював незалежну думку.

Формування релігійного діяча і філософа відбувалося внаслідок філософських ідей англійського емпіризму Дж. Локка, скептика П. Бейля, картезіанця Н. Мальбранша. Дж. Берклі продовжив кожну філософську роботу, запереченнями і формуваннями власного погляду, який в свою чергу залишив слід історії філософії як «спіритуалізм», «радикальний суб’єктивізм», «радикальний номіналізм», «імматеріалізм», «радикальний сенсуалізм».

Дж. Берклі продовжив ідеї англійського емпіризму (Дж. Локка), картезіанця Н. Мальбранша, скептика П. Бейля, які в свою чергу сформували його світогляд, через заперечення і формування власного погляду, який залишив слід в історії філософії як «спіритуалізм», «радикальний суб’єктивізм», «радикальний номіналізм», «імматеріалізм», «радикальний сенсуалізм».

Визначними працями мислителя були такі, як «Аполітик», «Сейрис», «Про рух», «Запитальник», «Алсіфрон», «Філософські нотатки», «Теорії зору, або здорової мови», «Тракт про принципи людського знання», «Про безконечні велини».

Що ж саме підлягало обговоренню і запереченню Дж. Берклі? До філософського заперечення входило: абстрактне існування будь чого в світі тіл, причинних зв’язків та сил, відстоював їхнє існування лише в мисленні. Він вважав, що колір може існувати лише тоді, коли ти можеш його побачити, то відповідно сприймається існуюча форма, рух та величина. Дж. Берклі вважав, що про існування ми можемо здогадуватись тільки, за межами нашого сприйняття будь якої іншої речі. Виходячи з вище сказаного філософ зробив висновок про «буття як сприйняття». Все існуюче, що існує за межами сприйняття це є предметом метафізики.

Щоб зрозуміти всю суть думки Дж. Берклі, повернемося до Локка. Локк стверджував оскільки пізнання субстанції, не є предметом досвіду, він її заперечував. Дж. Берклі вважав, так як ми не сприймаємо субстанції, то вона є неіснуючою. Породженою фікцією розуму є як ніщо інше як «Субстанція», тобто «матерія», а сукупності чуттєвих якостей називаються «тілами». З філософського міркуваннями нічого не залишиться, якщо усунути з тіл якості. Отже, можна робити висновок що сприйняття є складовою світу. За межами сприйняття в світі нічого не існує.

Дж. Берклі роздумовував про пізнання та процес природи, релігію та основні питання научного розвитку, процесу пізнання та етику. Головною метою цих роздумів було, спрощення матеріалістичного вчення, закони розбіжностей справжніх людей від менш реальних.

Витвором хворобливого розуму є «матерія», але характер цього питання був умовний. Говорячи про «матерію», потрібно пам’ятати, що вона сприймається лише тоді, коли вона є, не інакше.

Розглядаючи матерію лише, як засіб, людина використовує його коли не в змозі пізнати причини дійсності середовища. Матерія не означає нічого. Не маючи змісту, виявлення, вона перешкоджає сприйманню, формує химери, не наближаючи нас до істини. Філософ вимагає із системи пізнання вилучити «матерію». Дж. Берклі стверджував, що виганяючи «матерію» з довкілля, ми звільняємося від значної кількості конфліктів і незрозумілих питань, які виникали у філософів та теологів. Філософ запропонував вічний дух, який розкриває величезну кількість речей показуючи їх так, як сам того бажаючи і як зазначають закони природи.

Дж. Берклі будучи одним з перших теоретиків Нового часу взяв на себе обов’язок за спрощення теоретичної істинності та евристичності матеріалізму. Ним було заснував критику матеріалізму з науково-філософського, а не філософсько-релігійних позицій. Філософ вказував на чіткість матеріалізтичних основних засад, чим поглибив знання в дослідах науковців майбутнього часу.

Дж. Берклі розглядав питання про суб’єктивність і об’єктивність відношень у почуттях, про різновидність існування та причинність об’єктивності, про склад психологічного пізнавального процесу, про загадковість побудови. Філософ був першим хто відкрив шлях до «абсолютної ідеї», заснував відродження вчення про «світ ідей» як завершальну причину всього сущого, яка не підкорюється нікому.

За її допомогою філософ намагався висвітлити світ, його осяжність, людські моральні якості та контактування осіб у довкіллі. Соціальне у Дж. Берклі стало наслідком «духовного». Це є підставою обмірковувати його як одного з творців-філософів нової соціальної моделі. По завершенню свого життя Дж. Берклі надає перевагу об’єктивному класичному ідеалізму.