Етика вивчає мораль, суспільні норми поведінки. Евдемонізм — це напрям, який визнає основою поведінки людини її непереривне бажання досягати щастя. Інакше кажучи, всі ми живемо на цій землі, щоб бути щасливими. Адже життя в нас всього одне і дуже болісно його проживати у нещасті, горі.

У кожної людини є бажання, цілі, мрії, досягаючи які вона отримує задоволення від життя, евдемонізм-напрям, який визнає право людини бажати собі щастя, це є цілком морально з позиції даного етичного напряму. Але кожна людина щастя вбачає по-різному.

Для когось це — жити в гармонією з природою, для когось щастя це — кохання, для когось щастя це жити безбідно, хтось отримує задоволення від життя тільки коли його рідні і близькі люди задоволенні. Хтось щасливий, коли він комусь потрібен. З цих цілей витікають різні моделі поведінки різних людей. Абсолютно неоднакові варіанти. Як з евдемонізмом пов’язані деякі відомі філософи ?

Зокрема, не дивно, що Фома Аквінський, відомий італійський теолог , систематизатор класичної схоластики, вчитель церкви, вбачав щастя в пізнанні Бога і можливості помітити його у своєму житті. Не знаю, що він мав на увазі, але мені згадався вислів Сартра — у кожної людини в душі є пусте місце, що має розміри Бога і кожна людина наповнює її, чим захоче. Якщо Фома Аквінський не мав на увазі Бога в класичному його розумінні, а хотів донести до нас саме істину наповнення нашої душі заради щастя-то така позиція є цілком прийнятною і мені близькою.

На думку Сократа, щастя людини залежить від її доброчинності, тобто він вважав, що мораль будує всі мости, що ведуть до щастя людину. І головною задачею етики він вважав саме допомога людини бути доброчинною. Етика Сократа є раціональною, вона передбачає певні дії для досягнення мети.

Демокріт – це грецький вчений, яскравий прихильник евдемонізму, який виклав свої ідеї в творінні «Малий діакосмос», вважав, що етиці притаманні натуралізм і раціоналізм. Вважав, що мудрість-основний критерій моральної людини.

Він допускає вибір поведінки людини по скільки вона сама несе відповідальність за свої вчинки, які мають співвідноситись з законами, мудрість — це основне «сито», яке відсіює її вчинки з помилками від чистих вчинків, а добро, зло, впевненість, справедливість, сором-це почуття, що мають місце суто в людських відносинах. Але головне місце у вченні Демокріта – є саме евдемонізм.

Він трактує його як спокійний, радісний стан душі, що витікає з морального здоров’я, що є «випраним» від страхів, стереотипів «порошком» із спілкування з однодумцями, свободі, адже щастя може бути досягнуте лише вільною людиною, це є основою демократії. Ітак ми бачимо, що постулати цього напряму є і в соціальних відносинах.

Евдемонізм школи Епікура

Епікур народився в 4 столітті до нашої ери, він вивчав філософію в малій Азії в послідовника Демокріта – Навзифана. Потім він створив в 307 році до н.е школу в Афінах, на воротах був надпис «Гість, тобі тут буде добре, адже найвище благо в нас-це задоволення» . Перед дверима стояв глечик з водою і шматок хліба, Епікур отримував тілесне задоволення від того, що харчувався хлібом і водою і йому було байдуже на дорогі задоволення не через сам факт того, що це дорого, а через те,що дорогі задоволення роблять людину капризною, розбещеною і тоді вона перестає бачити щастя в малому.

Епікур матеріаліст, взяв дещо від атомінісичної теорії Демокріта, його філософія складається з 3 частин — каноніка, фізика, етика, в каноніці, тобто в теорії пізнання він виходив з істинності відчуттів. Епікур теж вважав, що головне — це здоволення, але він щастя бачив у відсутності страждань.

В епікурізмі задоволення має цінність для людини саме по собі, в минулому, теперішньому, майбутньому, тобто воно є в самій людині. Вчений вважав, що щастя це не задоволення тих, хто багато їсть або ж має розбещені сексуальні бажання. Ні! Задоволення – це вільне життя від тілесних болів та духовних переживань. Це так звана атараксія. Всі види задоволень Епікур розподілив на три групи умовно. До першої він відніс ті, які є природніми та необхідними, вони легко досягаються, тому від них майже не буває нещастя чи то страждань.

Друга група містить в собі природні прагнення задоволення, які не є необхідними для життя. Це так звані мрії. Біганина за ними стає певною звичкою, людина залежна від зовнішнього світу, відсутність цих бажань у реальному житті сприймаються як страждання. Обмеження цих бажань необхідно не для того, щоб завжди користуватись тим малим, що є, а для того, щоб вміти отримувати задоволення від малого, коли немає багато. Я спробую самостійно пояснити, як я це розумію.

До першої групи можна віднести наші природні потреби – це потреби чисті від якихось ідеалізацій. Нам необхідна їжа, щоб жити. І щоб підвищити наш настрій достатньо іноді з’їсти борщ бабусі, випити кави на перерві між парами, щоб зігрітись, з’їсти шматочок хліба після декількох днів лікувальної дієти. Це те, що принесе тобі задоволення відразу. Сон після важкого дня- вид простого безкоштовного задоволення, що дарує сили і можливість йти далі. Проте існує друга група джерел для задоволення.

Наприклад, кохання. Людина, яка його не має все своє свідоме життя, але має фізіологічний потяг і моральне бажання близькості, ідеалізованої у її свідомості, через час ця мрія може стати нав’язливою ідеєю, джерелом для думок, від яких неможливо втікти, вона вже буде як божевільна бажати лише її здійснення, прив’язувати відсутність кохання до всіх своїх невдач.

Тобто воно є безумовно її органічною, природною потребою, але оскільки воно не реалізоване в житті, людина не готова відмовитись від цієї мрії, а доки її значення в житті людини зростає, вона перестає помічати життя навколо, починає жити в своїй голові і страждати. Існує і третя група бажань, які не витікають з органічних потреб та не є необхідними, природними. Також страждання можуть людині спричиняти якісь її страхи.

Епікур вважає, що тілесні задоволення є найближчими людині, саме тому умову щастя теж бачить в здоровому глузді, в чіткому розмежуванні джерел будь-яких бажань людини. Тобто буде твоє життя дійсно солодким, якщо відмовляєшся від розумових операцій, від праведності і від тверезої оцінки всіх твоїх потягів.

Тож, евдемонізм як напрям етики еволюціонував, кожен вчений вбачав постулати евдемонізму по-своєму і докладав своєю позицією чогось нового в напрям. Виходить, що евдемонізм — це основа етики, що говорить про те, що будь яка мораль підпорядковується бажанню людини бути задоволеною своїм життям. І всі інші визначення будуть кружляти навколо однієї істини – поведінка людини витікає завжди з прагнення бути щасливою.