Мораль -це система загальних цінностей, традицій та уявлень про добро і зло, що існують у суспільстві. Мораль є соціальним інститутом, що регулює практично усі сфери суспільне життя, мораль є формою суспільної свідомості. Мораль є атрибутом людських суспільств. Зі зміною суспільств, з переходом одних формацій до інших, змінюється і мораль. Так, мораль напочатку нашої ери і мораль, скажімо, 18-19 ст. є абсолютно різними, часто, суперечними одне одному. Аморальне ж, це те, що суперечить прийнятим нормам моралі, але мораль змінна, відповідно й поняття про аморальність також змінне і те, що за одного часу є моральним, за іншого — аморальне.

Моральні норми — це сукупність всіх типів взаємовідносин між людьми, що виникають в процесі спільного проживання. Моральні норми є соціальним поняттям, тому що зачіпають проблему проживання індивіда в людському суспільстві. Вони, по суті, являють собою вимоги, які суспільство пред’являє до кожної конкретної людини. Саме суспільство визначає, як повинні будуватися взаємини між його членами.

Суспільство також виносить оцінку поведінки людини. Дуже часто ці оцінки не збігаються з індивідуальними: те, що індивідуум вважає хорошим для себе, може викликати негативну оцінку суспільства, і, навпаки, часто суспільство змушує людину робити те, що небажано для нього.

Те, що моральні норми носять соціальний характер, склалося історично. Адже моральна свідомість людини формується під дією навколишнього його середовища, на основі моральних ідеалів і моральних авторитетів. Тому, норми — це те, що існує поза людиною, але спрямоване на неї. Але картина була б неповною, якщо не сказати, що вбираючи норми ззовні, людина починає сама усвідомлювати їх, закріплювати у своїй свідомості і, в кінцевому результаті, вони стають частиною її самого.

Таким чином, моральні норми представляють собою переплетення соціальних установок і особистої свідомості кожної людини. Моральні норми визначають поведінку людини, причому суспільство виносить їй оцінку — чи є людська поведінка моральною або аморальною. Чітких і закріплених критеріїв такої оцінки не існує, в різні часи одні й ті ж моральні норми вважалися моральними і аморальними.

Норми моральності у суспільстві існують у вигляді заборон і повелінь. Заборони носять негативну форму і являють собою ті норми поведінки індивіда, які небажані для суспільства в цілому. Повеління, навпаки, носять позитивну форму і дають людині свободу у виборі типу поведінки в рамках загальноприйнятих норм. Історично заборони завжди передували повелінням. Спільне проживання індивідів в людському суспільстві вимагає деякого придушення індивідуалізму кожної людини, яке може стати небезпечним для суспільства, на якому потім будуються відносини сприяння та взаємодопомоги між людьми.

Аморальна поведінка це

Категорії добра і зла становлять суть одвічного вибору людини, сенс її земного існування. Ця проблема з’явилася з самого моменту появи людини. Без усвідомлення особистістю, що є добро і зло неможливе розуміння інших категорій етичних цінностей. Питання про добро і зло є центром всіх релігійних доктрин, відомих людству. Проблеми добра і зла є невідємною частиною філософії, етики, психології та інших наук. Цій темі присвячено безліч літературних творів. Ця проблема не перестає хвилювати людство, змушуючи шукати нові відповіді на вічні питання.

Добро і зло є центральними поняттями, що визначають моральну свідомість людини. Вони пов’язані з оцінкою сукупності вчинків і її діяльності. Добро є головним критерієм для моралі, з його позицій розглядаються всі моральні категорії, воно об’єднує в собі всі позитивні норми і вимоги. Крім того, добро саме виступає мотивом, що визначає діяльність людини.Зло, категорія протилежна добру. Воно виражає сукупність всіх негативних явищ, які підлягають осуду. Зло відображає всі морально негативні поняття: обман, підлість, жорстокість.

Моральні вчинки — це вибір між добром і злом. Цей вибір завжди означає дію вільної волі людини, він можливий тоді, коли людина розуміє, що є добро і зло і має оцінку власних вчинків у відповідності з цими поняттями. Добро і зло тісно взаємопов’язані в житті і роблять його суперечливим. З одного боку людина виступає як індивідуальність, з властивим ій прагненням до егоїзму, з іншого,вона відрізняється почуттям обов’язку та особистої відповідальності за все що з нею трапляється.

В історії існує багато теорій співвідношення добра і зла, маралі і аморальності. Релігійна теорія визнає джерелом добра вищу силу — силу Бога, зло визнається як гріх, який людина успадкувала від Адама і Єви. Натуралістичні теорії бачили в самій людині джерело добрих і злих устремлінь. Гедоністи вважали, що добро — це джерело задоволень, все, що веде до щастя.

Зло — це страждання, нещастя, все, що веде до руйнування життя людини. Етика утилітаризму стверджує, що добро — це те, що складає користь для людини, зло — це те, що їй шкідливо. Вони визнають, що людина не завжди розуміє, що є для неї корисним,а що є шкідливим. Сучасні теорії вважають, що добро і зло неможливо визначити в загальнолюдському контексті, вони є продуктом усвідомленого вибору самої людини.

Одним з найбільш аморальних прикладів в історії людства було гріхопадіння Адама та Єви. Але ж у чому сутність провини, яку наші вчителі називають первородним гріхом? Які пороки придбала людина, вийшовши з того стану, який вони вважають досконалим? Їх міф свідчить, що людина з’їла плід з дерева пізнання, — чим отримала усвідомлення та розум і стала розумною істотою. То було пізнання добра і зла — а людина стала моральною істотою.

Через це вона була засуджена добувати хліб працею — вона стала творчою істотою,тією істотою,що сама є Творцем власної долі,успіху і благополуччя. Також людині до гріхопадіння було заборонено відчувати пристрасть – а після,вона нарешті отримала змогу по справжньому відчути що таке любов.

Отож, виходить,що пороки, за які так засуджують людину це: розум, мораль, здатність творити, радість, та любов? А не ці ж самі пороки є одними з головних причин існування людини в цьому світі? І на мою думку міф про падіння людини створений не для того, щоб пояснити і засудити її пороки, бо пороком вважаються не її помилки, а сутність людської природи загалом. Ким би не був той «робот» в райському саду, який існував без розуму, без цінностей, без праці, без любові, — він не був людиною.

Падінням людини, за словами наших вчителів, є те, що вона отримала чесноти, необхідні, щоб жити. Ці чесноти, за їхніми мірками, є її Гріхом. Її порок, судять вони, в тому, що вона — людина. Її вина, судять вони, в тому, що людина ця живе повноцінним та цікавим життям. Вони осуджують людину і її єство, називаючи це мораллю милосердя і доктриною любові до людини.

Моральні принципи — це основні моральні закони, які визнають усі етичні вчення. Вони являють собою систему цінностей, яка закріплює через моральний досвід моральні обов’язки людини. Їх ще називають чеснотами. Моральні принципи формуються в процесі виховання і в сукупності призводять до усвідомлення і прийняття таких якостей, як людяність, справедливість, розум.

Способи та засоби реалізації кожного морального принципу дуже різноманітні і залежать від індивідуальних особливостей самої людини, моральних традицій, що склалися в суспільстві і конкретної життєвої ситуації. Найбільш ємними і поширеними є 5 принципів: людяність, шанобливість, розум, мужність і честь.

Людяність — це система позитивних якостей, які являють собою усвідомлене, добре і безкорисливе ставлення до оточуючих людей, всіх живих істот і до природи в цілому. Людина є духовною і інтелектуальною істотою, і в будь-яких, навіть найважчих ситуаціях, вона повинен залишатися людиною, відповідно до високого морального щабля свого розвитку. Людяність складається з повсякденного альтруїзму, з таких якостей, як взаємодопомога, виручка, послуга, поступка. Людяність являє собою вольовий акт людини, заснований на глибокому розумінні та прийнятті властивих їй якостей.

Шанобливість — це поважне і побожне ставлення до навколишнього світу, як до чуда, безцінного дару. Цей принцип підштовхує з вдячністю ставитися до людей, речей і природних явищ цього світу. Шанобливість асоціюється з такими якостями, як ввічливість, чемність, доброзичливість.

Розум — це заснована на моральному досвіді дія. Вона включає в себе такі поняття, як мудрість і логічність. Таким чином, розумність з одного боку — це дії розуму, даного людині від народження, а з іншого — дії, що узгоджуються з досвідом і системою моральних цінностей.

Мужність і честь — категорії, які означають можливості людини долати складні життєві обставини і перемагати власні страхи без втрати почуття власної гідності і поваги оточуючих людей. Вони тісно взаємопов’язані і засновані на таких якостях, як обов’язок, відповідальність і стійкість.Моральні принципи повинні постійно реалізовуватися в поведінці людини для закріплення морального досвіду.

Аморальна людина це

Людину називають розумною істотою, але цей самий розум є питанням вибору — і природа людини на кожному кроці ставить перед нєю вибір: бути розумною істотою або твариною,що сама себе знищує. Людина повинна бути Людиною згідно з власним вибором; вона повинна цінувати своє життя — згідно власним вибором; вона повинна навчитися підтримувати це життя — за власним вибором; вона повинна зрозуміти, що цінне саме для її життя, і діяти у відповідності з цими цінностями — за власним вибором.Система цінностей, прийнята в результаті вибору, є моральним кодексом.

Все, що добре для життя розумної істоти, є добром; все, що руйнує її, є зло. Життя людини згідно її природі не є життям нерозумної істоти, бандита або шарлатана, що живе на милостиню. Ні. Життя мислячої істоти — це життя не за рахунок сили або обману, а за рахунок вміння творити, тобто — це не виживання за всяку ціну, бо виживання купується тільки розумом.

Щастя можна назвати святом всього нашого життя, страждання ж — провісник смерті. Щастя є станом свідомості, що виникає внаслідок досягнення істинних цінностей.Але нажаль, нас май по всюду переслідує мораль, згідно з якою щастя слід шукати у відмові від нього, згідно з цією ж самою мораллю цінністю є відсутність справжніх цінностей, тому на мою думку така мораль є нахабним заперечення істинної моралі існування. Я вважаю, що за своєю природою людина, кожна людина сама є своїм творцем, вона існує заради самої себе, і досягнення власного щастя — її вища моральна мета.

Але слідуючи нерозумним примхам, не можна знайти ні щастя, ні справжнього життя. Людина вільна намагатися вижити будь-яким способом, але він загине, якщо не буде жити у відповідності з вимогами своєї природи. Таким же чином вона вільна шукати щастя в безглуздому самообмані, але отримає лише страждання та розчарування, тому що вона повинна шукати тільки те щастя,що личить людині, її природі; тому справжня мета моральності — навчити насолоджуватися життям, отримувати задоволення від того, що ти є, а не від страждань і смерті.

Треба відкинути твердження інтелектуальних паразитів, що живуть за рахунок розуму інших, і які з дитинства вселяли нам, що людині не потрібна моральність чи правила поведінки, що їй не потрібні цінності. Саме вони, видають себе за вчених, які стверджують, що людина тільки тварина, стверджують, що закони життя, яким підкоряються навіть найнижчі комахи, на людину не поширюються.

Вони визнають, що природа кожного біологічного виду диктує норми поведінки, дотримуючись яких вид виживає. Вони не стверджують, що риба може жити без води або що собака може жити без нюху, але людина, заявляють вони, найскладніша з істот, людина може вижити як завгодно, людина не володіє ні індивідуальністю, ні своєю природою, і немає причини, за якої вона не могла би вижити навіть тоді, коли зруйновані самі його знаряддя та методи виживання, коли її розум розтоптаний і залежить від будь-якого наказу, який вони зволіють віддати.

Вони стверджують, що мета моральності — приборкання людського інстинкту самозбереження.

Але саме для самозбереження людині потрібен моральний закон. Моральним бажає бути лише той, хто бажає жити. Ні, ми не зобов’язані жити; це наш особистий вибір; але якщо ми вибираємо життя, ми повинні жити так, як личить людині, — своєю працею і судженнями свого власного розуму.

Ні, ми не зобов’язані жити, як личить людині; це моральний вибір. Але інакше ми жити не зможемо; альтернатива цьому — смерть ще за життя, те, що ми і спостерігаємо самі в собі і навколо себе. Цей стан «нежиття», є станом нелюдським – є станом нижчим від тваринного; така істота знає тільки страждання і тяжку багаторічну агонію бездумного самознищення.

Ні, ми не зобов’язані мислити; це також моральний вибір. Але хтось же повинен мислити, щоб ми вижили; якщо ми не виконуємо цієї вимоги, ми не виконуємо вимоги до свого існування, перекладаючи його виконання на людину, яка слідує вимогам моралі, і чекаючи, що заради того, щоб ми жили всупереч власному розуму, та людина пожертвує собою і своєю здатністю мислити.

Існувати – означає бути чимось. Тобто, бути чимось відмінним від того, що є нічим і не існує. Існувати ? значить бути предметом, що володіє конкретною природою і конкретними властивостями. Багато століть тому людина, що є найбільшим з філософів, незважаючи на свої помилки і заблудження, вивела формулу, що визначає основи існування і закон всякого знання: А є А. Річ є сама собою.

Я розтлумачу його за допомогою простих прикладів: лист не може одночасно бути каменем, також він не може бути одночасно зеленим і червоним, той самий лист не може одночасно замерзати і горіти. А є А. Або, якщо ви хочете зкуштувати тістечко,то не зможете з’їсти одне і те ж саме тістечко два рази, бо не існує двох цілковито однакових тістечок.

Ми хочемо дізнатися, що трапилось зі світом? Відповідь проста-всі катастрофи, що зруйнували наш світ, є результат спроб тих, хто стоїть на чолі нашого суспільства, не помічати, що А є А. Все зло, яке є в нас і в якому ми так боїмося собі зізнатися, всі страждання, які ми винесли, є результат наших спроб не помічати, що А є А. Ті, хто навчив нас не помічати це, переслідували одну мету: змусити нас забути, що Людина є Людиною.

Людина може вижити, лише здобуваючи знання, і єдиним засобом для цього є розум. Розум ? це здатність усвідомлювати, визначати й узагальнювати те, що людина відчуває. Людина відчуває очевидність існування за допомогою відчуттів, але усвідомити це вона може лише розумом. Відчуття говорять тільки, що щось існує, але визначити що саме — справа розуму.

Весь процес мислення є процес ототожнення і узагальнення. Людина сприймає кольорові плями; узагальнюючи свідчення свого зору і дотику, вона вчиться ототожнювати ці кольорові пляма з твердим тілом; потім він визначає це тверде тіло як стіл; далі ж вона дізнається, що стіл зроблений з дерева, що дерево складається з клітин, що клітини складаються з молекул, що молекули складаються з атомів.

Робота мозку полягає в тому, щоб постійно відповідати на єдине питання: що це? Установити, чи правильними є знайдені відповіді, можна за допомогою логіки, а основою логічних міркувань є аксіома: існуюче існує. Логіка є мистецтвом несуперечливого ототожнення. Протиріч не існує. Атом є те, тим чим він є. Ні атом, ні всесвіт не можуть бути протиріччям того, чим вони є.

Тим самим чином частина не може суперечити цілому. Жодне поняття, сформульоване людиною, не може бути справжнім, поки людина не зможе без протиріч включити його в загальну суму своїх знань. Прийти до протиріччя значить визнати помилку в своїх міркуваннях; відстоювати ж ці протиріччя означає заперечувати власний розум і намагатися втікти від реальності.

Реально те, що існує; нереальне ?не існує; нереальне лише є запереченням існуючого, яке є змістом людської свідомості, що намагається відмовитися від розуму. Істина є визнанням реальності; розум — єдиним засобом пізнання, яким володіє людина, він же є єдиним критерієм істини.

Найгірше питання, яке можна зараз задати, це «чий розум?» Відповідь проста — «ваш». Незалежно від того, як багато чи мало ми знаємо, зце знання ми повинні отримати власним розум. Ми можемо мати справу лише з власними знаннями. Лише власними знаннями ми можемо володіти, і лише з нашими власними знаннями ми можемо просити рахуватися інших. Наш розум — наш єдиний суддя, і, якщо інші не погоджуються з нашою думкою, розсудить нас лише реальність.

Ніщо, крім людського розуму, не може здійснювати складний, тонкий, важливий процес ототожнення, який називають мисленням. Ніщо не може направляти цей процес, крім власного судження людини. Ніщо не може направляти судження, крім моральної цілісності його носія.

Процес роботи розуму є процесом постійного вибору в постійних спробах відповісти на запитання: істинно або хибно, правильно чи неправильно, морально або аморально я вчиняю «? Необхідно посадити зерно в землю, щоб воно проросло, — вірно чи ні? Потрібно обробити рану, щоб врятувати людині життя, — вірно чи ні? Саме відповідаючи на ці питання, ви отримали все, що у вас є, і відповіді дав вам розум, розум, неухильно, що неухильно слідує за тим, що істинно.

Процес міркування є моральним процесом. Можна помилятися на кожному кроці, і вберегти від помилок може лише суворе ставлення до себе. Свідомість це те, що ми називаємо душею чи духом, а те, що ми називаємо вільною волею, є свобода вибору, надана нашому розуму, — свобода думати чи не думати; лише в цьому ми вільні, цей вибір визначає вибір в усьому іншому, визначає наше життя і наш характер. Здатність мислити є єдина і основна людська чеснота, з якої випливають всі інші чесноти.

Але існує його основний порок і одночасно джерело всього зла; це те, чому немає назви, але що всі ми робимо, ніколи в цьому не зізнаючись: відмовляємося мислити, навмисно зупиняемо роботу свідомості; небажання думати — НЕ сліпота, а відмова бачити, не невігластво, а відмова знати. Це небажання зосередитися на мисленні та саморозвитку, навмисне затуманення, мета якого — уникнути відповідальності і взагалі нічого не робити. Підставою для всього цього служить мовчазне припущення, що щось не існує в тому випадку, якщо ми відмовляємося усвідомити це щось і вважаємо, що А не є А до тих пір, поки ми не визнаємо: «А існує».

Відмова від мислення є акт знищення, бажання заперечувати існуюче, спроба винищити реальність. Але існуюче існує; реальність неможливо знищити, навпаки, реальність знищує кожного, хто спробує її не помітити. Відмовляючись сказати: «Це існує», ми тим самим відмовляємося сказати: «Я існую». Не висловлюючи власного судження, ми заперечуємо себе як особистість. Коли людина оголошує: «Хто я такий, щоб знати?» — Він каже: «Хто я такий, щоб жити?» Тому,щомиті, у всьому ви здійснюєте свій основний моральний вибір: мислити або не мислити, існувати або не існувало, А чи не А, щось або ніщо.

Багато хто стверджує, що мораль є продукт суспільних відносин і що на безлюдному острові людина не відчувала би в ній потреби, але на мою думку — саме на безлюдному острові людина найбільше потребувала б моралі. Нехай така людина спробує проголосити — що скеля — це будинок, пісок — це одяг, що їжа сама, без зусиль впаде їй в рот, що завтра вона збере врожай, з’ївши весь запас зерна сьогодні , і реальність зітре її в порошок, як вона на те і заслуговує.

Реальність змусить її зрозуміти, що життя — це цінність, що за життя треба платити і що єдиною монетою, якою можна розплатитися за життя, є розум і вміння пристосовуватися до будь-яких умов.Тому, особисто моя думка, що єдиною моральною заповіддю людини є твердження: «Ти повинен мислити». Але моральна заповідь є протиріччями, що весь час точаться всередині самое людини. Мораль — це те, що ми обираємо, а не те, що нам нав’язують; це те, що ми розуміємо, а не те, чому нам слід підкоритися. Мораль раціональна, а розум не підпорядковується чужим заповідям.

Розум — інструмент пізнання. Мета — вибір власного щастя, якого можна досягти за допомогою цього інструменту. Власна гідність – це непорушна впевненість у тому, що розум здатний роздумувати і що особа гідна щастя, а значить: гідна життя. Ці три цінності передбачають всі інші людські чесноти, а всі інші чесноти входять в ці три цінності; всі людські чесноти виникають з співвідношення сутності й свідомості: обізнаність, незалежність, цілісність, чесність, справедливість, творчість, гордість.

Обізнанність є визнанням того факту, що існуююче існує, що ніхто не владний змінити істину і ніщо не може бути вище акту її досягнення — акту мислення, що цінності і вчинки визначає лише розум, що розум є абсолютом, який не допускає компромісів, що поступка ірраціональному зводить нанівець всю діяльність свідомості і замість усвідомлення дійсності і змушує її цю дійсність спотворювати, стверджуючи, що нібито найкоротший шлях до знання — віра – це є лише коротке замикання, що руйнує розум, бажання скасувати суще і, відповідно, свідомість. Тому, мораль -це визнання того факту, що нереальне нереально і не є цінністю; ні любов, ні гроші, ні слава не мають ніякої ціни, якщо вони досягнуті обманом; чесність — це небажання жити в залежності, в залежності від дурості інших.

Ще одним аспектом моралі є здатність виробляти. Це є нашим визнанням моральності, це визнання того, що наш вибір зроблено на користь життя; що продуктивна діяльність є контролем існування людини, її свідомістю, постійне набуття знань і перебудова матерії у відповідності зі своєю метою, перетворення думок в фізичну сутність. Також,це визнання того,що вся діяльність – це діяльність творча, якщо її виробляє мислячий розум, і ніяка діяльність не може бути творчою, якщо нею займається дурень, який в байдужому заціпенінні повторює одні й ті ж дії, яким його навчили інші.

Бо роботу собі ми обираємо самі, і вибір настільки ж широкий, наскільки необмежений наш розум, що більше для нас неможливо, тим менше принизить нашу гідність,чим обманювати себе і намагатися займатися тим, на що ми не здатні, бо це значить перетворитися на мавпу з вічно колатаючим від страху сердцем, що копіює чужі рухи і живе чужим часом. І навпаки? задовольнитися роботою, що вимагає від вас менше, ніж ми в змозі дати, значить заглушити двигун і засудити себе до руху вниз, бо робота — це процес досягнення цінностей, а втратити прагнення до цінностей значить втратити прагнення до життя.

Уявімо, що наше тіло — це автомобіль, керований розумом, і дорога для цього автомобіля не повинна бути ні довгою, ні короткою, а метою подорожі має стати успішне її звершення і отримання насолоди. Виходячи з цього, людина, що не має мети, схожа на автомобіль, який з вимкненим мотором котиться зі схилу, готовий розбитися у будь канаві, по милості будь-якого валуна, що трапиться йому на шляху.

А людина, що намагається придушити власний розум, подібна автомобілю, без діла ржавіючому на стоянці. Людина ж, що дозволяє комусь все вирішувати за неї, подібна купі понівеченого металу, яку тягнуть на звалище. Той, хто робить своєю метою іншого, подібний людині, що подорожує автостопом, нічого не сплачуючи, і жодному водієві не варто підвозити такого попутника.

Але якщо робота і самовдосконалення є метою нашого життя слід, не знижуючи швидкості, проїжджати повз будь-якого «вбивці», який вважає, що він має право вас зупинити; і навпаки? всі цінності окрім нашої справи, такі як вірність чомусь ще або любов повинні бути приємними попутниками, що супроводжують нас впродовж усього життя.

Отже, особисто моя думка, що єдиною моральною заповіддю людини є твердження: «Ти повинен мислити». Але моральна заповідь є протиріччями, що весь час точаться всередині самое людини. Мораль — це те, що ми обираємо, а не те, що нам нав’язують; це те, що ми розуміємо, а не те, чому нам слід підкоритися.

Мораль раціональна, а розум не підпорядковується чужим заповідям. Отож,у чому все таки сутність провини, яку наші вчителі називають первородним гріхом? Які пороки придбала людина, вийшовши з того стану, який всі вважають досконалим? І хіба не ці ж самі пороки є одними з головних причин існування людини в цьому світі? І що на справді є моральним, а що є аморальним?