Сучасний світ дає нам декілька суперечливих поглядів на проблему розуміння таких понять як добро і зло.Прихильники традиційних цінностей, зокрема, філософи, чиї погляди засновані на традиціях теїзму, близькі до метаантропології та релігійного екзистенціалізму, загалом, сприймають людину як багатомірну істоту, розглядають людину у взаємодії духовного, душевного і тілесного. Такий підхід є гуманізмом у справжньому широкому смислі цього слова.
Ставлення до людини як до мікрокосму, як до триєдиного образу Божого, як до цінного унікального прояву Творчості Божественного Волевиявлення, дає можливість чітко окреслити і структурувати певні моральні критерії у сприйнятті світу.Як відомо, саме релігійна культура різних народів дає нам золоте правило моральності, суть якого дуже проста: важливо ставитися до інших так, як ми хотіли би, щоб інші ставилися до нас. Якнайкраще, суть золотого правила етики відображена у Євангелії: “Возлюби ближнього як самого себе”.
Звичайно, людина, котра не любить себе, не може адекватно ставитися до ближнього. Також, важливо прийняти до уваги, що настанова любити себе та ближнього реалізуватися не може, якщо людина не пізнала себе. “Пізнай самого себе”, — ці слова відомого античного філософа є актуальними для кожної людини і визначають суть наших цінностей, а отже і визначають наше розуміння добра і зла.
Відповідно, для традиційного культурного середовища, котре приймає людину у її духовній, душевній і тілесній триєдності, критерії таких понять як добро і зло є чітко структуровані, і в такому суспільстві також є поняття про певні норми та — відхилення від норм, які потребують комплексної корекції та адекватної адаптації в умовах суспільства, де морально-етичні критерії людської поведінки є чітко структурованими. Якщо ж людина з якихось причин не бажає адаптуватися до традиційних цінностей культурного середовища або не може цього зробити — як правило, в умовах суспільства з традиційними цінностями, такі категорії людей проживали в ізоляції або створювали певні субкультури.
Сучасна філософія таких напрямків як постмодернізм, трансгуманізм та постгуманізм, переважно розглядає людину, відкидаючи її душевність та духовність і звужує розуміння гуманізму до протиставлення людини світові клерикальних та загалом релігійних цінностей, а отже, таким чином, розриває зв’язок людини і Бога, принижуючи образ людини до рівня “мислячої тварини”, що дає змогу сучасним вченим і філософам говорити про людину як про біоробота, якого можна перепрограмовувати за допомогою сучасних комп’ютерних, біо- і нанотехнологій більш ефективно, ніж це зробила природа, а отже і Творець.
Сучасні вчені, котрі розвивають свій світогляд на концепціях атеїстичного матеріалізму, вважають етичним ставитися до людини як до біоматеріалу, як до біологічного об’єкту. Саме тому вчені дозволяють собі навіть такі експерименти як схрещення людини і тварини (зокрема, як відомо, такі дослідження проводилися у Британії).Загалом, ставлення до людини лише як до біоматеріалу призводить до неабиякої жорстокості. Наприклад, в Китаї, широко розповсюджена така традиція як поїдання страв із ембріонів. Таким чином, атеїстичне китайське суспільство, по-суті, виправдовує каннібалізм.
Що стосується вчених, котрі розглядають людину як біологічний об’єкт і намагаються створити новий біологічний вид, проводячи такі експерименти як схрещення людини і тварини або щодо можливості досягнення безсмертя шляхом біо- та нанотехнологій — можна стверджувати, що такі потуги є мають в собі філософію бунту проти Бога-Творця людини і природи. Відповідно, варто поставити питання: якщо філософ або вчений допускає для себе спосіб поведінки, що може відмежувати та роз’єднати людину з Абсолютною Істиною — як має реагувати представник традиційних культурних цінностей?
Філософія постмодернізму, руйнуючи метанаративи доводить сучасну людину до тієї межі, де, разом із зруйнованими метанаративами сучасна людини опиняється перед загрозою повної встрати самого поняття “людина”.Філософія пост- і трансгуманізму доводить існування людини до тієї межі, де людські цінності припиняють бути цінностями, проголошується ідея виходу людини за межі цінностей людського суспільства, такі поняття як “добро” і “зло” повністю відкидаються як непотрібний анахронізм. За таких умов відкидається не тільки “добро” і “зло”, але й такі поняття як традиційна сім’я, жіноча та чоловіча стать, право людини на душевні почуття та духовний розвиток.
Особистість людини звужується до рівня виключно задоволення потреб на інстинктів, а духовність та душевність підміняється інтелектуальним розвитком та віртуальним світом. Людина із чітко структурованими критеріями етичних понять завжди буде розмежовувати такі поняття як “добро” і “зло”. Кожна людина має унікальне право на розвиток духовний та душевний, на реалізацію свого вищого покликання — розкрити в собі образ Божий, і зводити людину до рівня лише “мислячого біоробота” як це нерідко зустрічаємо на прикладі діяльності сучасних вчених, може привести лише до появи тоталітарного суспільства у найближчому майбутньому, адже більшість сучасних атеїстичних та матеріалістичних концепцій базуються на євгеніці — своєрідній “теорій еліт”, яка виправдовує суспільство, де виживає той, хто є найсильнішим, і саме такі люди мають право вирішувати долю більшості інших людей.
Отже, етичні цінності, які дають можливість розмежувати та розрізняти такі критерії як “добро” і “зло”можливі тільки в правовій державі. За умов розвитку суспільства, коли повністю відкидається душевна краса людини та її духовний розвиток — є сумнівним дотримання “золотого правила етики”.Звісно, ми можемо говорити про толерантність тільки до певної межі: якщо не порушуються кордони, за якими можлива повна деформація або руйнація особистості.
Якщо ж суспільство, в якому живе людина примушує відмовитися від таких понять як “добро” і “зло”, філософ як носій і провідник високих морально-етичних цінностей має право стати “мучеником за віру”, як, зокрема, це зробив філософ Сократ.
Звичайно, для захисту етичних цінностей в сучасному світі, філософи, які чітко розрізняють такі поняття як “добро” і “зло” і є прихильниками певних високоморальних культурних чи релігійних традицій, в ідеалі, повинні об’єднуватися і створювати свої школи і навіть спільноти — як це, зокрема, бачимо на прикладі піфагорейців. Адже тільки взаємодопомога і співпраця на основі спільних морально-етичних цінностей є запорукою ефективного співробітництва і дає змогу досягти найкращих результатів».