Що таке добро? Добро, як і зло, є сутнісною ознакою людського єства. Добро є відносним критерієм оцінки вчинків. Характер вчинку дано оцінити лиш самій людині, адже лиш людині відомі всі чинники, що призвели до подібного вчинку.

Добро і зло поняття відносні та нерозривні, такі, що обумовлюють одне одного. Ми можемо побачити добро лише на фоні зла, та лише у тих обставинах, коли позитивність вчинку переважає його негативний вплив на соціум.

Дуже часто незліченна кількість вчинків на перший погляд здаються апогеєм доброчинності, проте, при докладному аналізі можна побачити, що суспільна корисність вчинку значно поступається суспільній шкоді.

Яку ж людину ми можемо назвати доброю? На мою думку доброю можна назвати лише ту людину, яка здатна пожертвувати власним комфортом, заради суспільного блага. Проте не варто плутати суспільне благо, і так зване вище благо, в честь якого чинилися найстрашніші злочини на нашій планеті.
На мою думку, в наш час майже не залишилося добрих людей. Більшість з нас у своєму житті керуються тільки власною вигодою, але при цьому мало хто з нас справді визнає егоїстичність своїх намірів та вчинків.

Ілюзорність добра і зла з одного боку підтримують порядок у суспільстві, а з іншого – повільно руйнують його з середини.
Визнання суспільством кожного вчинку, як доброго чи злого часто позбавляє людину права вибору, адже наш вибір з тієї чи іншої сторони будуть прискіпливо оцінювати.

Суспільна думка – це тягар для кожної людини окремо. Людина змушена керуватися у своїх вчинках загальноприйнятими догмами, або, принаймні створювати видимість соціальної актуальності своїх вчинків, що часто робили ідеологи і вожді народів.

Суспільна думка дарує людині свободу, як соціальній істоті, розширює коло можливих варіантів удосконалення світу, проте лише з позиції власне суспільної користі. Для людини, що ставить суспільне благо понад усе, коло можливих варіантів вчинків стає надзвичайно вузьким.

Керуватися в усіх своїх рішеннях та вчинках виключно суспільною думкою, жити в рамках, продиктованих більшістю – такий спосіб мислення смертельний для людини мислячої, адже суспільні рамки розширюються дуже повільно. Люди мислячі у своїх вчинках часто опереджають свій час, вони є свого роду провидцями, проте, частіше за все, не визнаються своїми сучасниками.

Часто думки великих мислителів перекручують, подають у іншому світлі, і, частіше, у негативному. Взяти хоча б ідеї К. Маркса: його утопічні ідеї самі по собі не несли ідеологічного та негативі стичного змісту, проте радянські вожді побачили в ідеях філософа щось глобальне, хоча й в корні перекрутили власне вихідну думку. Наші сучасники навпаки повністю заперечують ідеї Маркса, очорнені радянськими ідеологами, і не вдумуються у вихідну суть.
Сама по собі думка Маркса не була ні хорошою ні поганою, але час спочатку підніс і ідеалізував цю думку, як найвище благо, але потім зруйнував цю ілюзію. Насправді ж тогочасне суспільство не було готовим прийняти позицію філософа як таку.

Марксистські ідеї можна яскраво прослідкувати у книзі Стефані Майєр «Гостя», але в творі присутня одна суттєва обмовка: досягти ідеально рівноправного суспільства неможливо навіть за умови повної без емоційності, адже будь яке суспільство тримається на розподіленні обов’язків, що у свою чергу руйнує саму ідею рівності.

Отже соціум часто не готовий приймати певні думки. Хоч самі думки і не можна назвати добрими чи злими, але суспільство має звичку вішати на ідею ярлик в міру її використання. Зі зміною поколінь точка зору також змінюється, а отже змінюється і умовність, на основі якої відбувається оцінка не лише вчинків, а й думок, які люди свого часу не побоялись висловити.

Те, що дає нам волю, нас і обмежує. Всі законодавчі акти нашого часу є добром з позиції підтримання порядку, актуального нашому часу, але також і є злом, що обмежує наш розвиток у певних напрямках. В даному аспекті добро переважає над злом, здобутки над втратами, порядок над розрухою, тому закон можна назвати добром з соціальної позиції.

На мою думку добро, як і зло, є ілюзією нашого часу, а вчинки наші завжди спричинені егоїзмом, не залежно від того, який характер вони носять по відношенню до суспільства.
Люди егоїстично ставляться до природи, і навіть зараз, коли ми стоїмо на порозі глобальної екологічної катастрофи і все ж таки намагаємося бодай якось виправити ситуацію, ми керуємося не мотивом користі для природи, а мотивом власного виживання, адже глобальні екологічні проблеми, безумовно, спричинять вимирання значної кількості населення планети.

Ще одним зразком неоднозначності добра можна вважати різноманітні революції. Взяти хоча б жовтневу революцію: ця історична подія є лише наслідком занепаду російського царизму. Власне революція не була причиною занепаду країни, а сам занепад був яскравим прикладом невміння пристосовуватись. Для пристосування людям знадобилося близько століття, що з урахуванням темпів розвитку людства було неприпустимо.

Кожна подія тягне за собою купу наслідків, як негативних так і позитивних. Як приклад позитивних наслідків: Американська революція ХІІХ століття.
Жодну з вище зазначених подій неможна однозначно назвати ні добром ні злом.

Добро і зло – це діаметрально протилежні сутності, що не можуть існувати роздільно. Без світла не було б тіні, без темряви у світлі не було б потреби. Діаметрально протилежні сутності стають видимими лиш одна на фоні іншої, кожна з них забезпечує існування іншої.

Життя не буває чорним чи білим, воно – кольорове. Тож не слід категорично сприймати жодну подію і називати її добром чи злом.