Вже на початку ХХ століття було поставлене питання про необхідність переосмислення завдань етики, знаходження нових шляхів і методів, в порівнянні з попередньою традиційної етикою.
Дж. Е. Мур був першим, хто виступив з критикою всіх традиційних напрямів етики. Він докладно проаналізував недоліки і помилки метафізичної, найбільш яскраво представленої ще І. Кантом, натуралістичної етики, в самих різних її різновидах, і показав, що жодне з існуючих в ній напрямків не в змозі вирішити жоден з її основоположних питань — що таке добро, ідеал, правильна поведінка, щастя.
З цього і почався розвиток західної етики в нашому столітті. Дж. Мур поклав початок цілому особливого періоду в існуванні етики, який отримав загальну назву метаетики. У руслі метаетики були піддані суворому логічному аналізу всі найважливіші етичні поняття: добро, ідеал, борг, правильне і неправильне та ін. Результати аналізу в цілому ряді випадків були вельми невтішними для етики. У подальшому критика метаетики завершилася майже одностайною рішучістю звернутися від сухої логіки до життєвих фактів моральної, соціальної та психологічної емпірики .
Наступний після метаетики — другий період у розвитку західної етики — ознаменувався саме таким пошуком прориву до реального життя — до соціології та психології моралі. Цей другий — назвемо його дескриптивних (емпіричним) — період триває не надто довго, всього два — три десятиліття. Дослідження емпіричних фактів з галузі соціології та психології моралі переконливо показало, що й тут етика ще знаходить свого головного предмета: конкретної людини, на протяг всього свого життя стикається з реальними моральними проблемами. Адже і соціологія , і психологія моралі таки мають справу все з тим же усередненим, а значить, абстрактним індивідом, об’єктом моральних норм та їх транслятором. Саме тут людина вже стає головним предметом вивчення, а науку починають цікавити всі деталі всі конкретні подробиці його поведінки з моральної точки зору, тобто конкретні ситуації, де на карту ставляться не тільки гроші і добробут людей, але часто і саме життя.
Третій період — новітній, поточний — у розвитку західної етики, як ми вважаємо, являє собою період прикладної етики. «На наших очах етика протягом поточного сторіччя пройшла шлях від суто теоретичного, абстрактно — логічного, методологічного аналізу у вигляді метаетики — до, може бути, вищого свого досягнення — до вирішення найнагальніших, гострих, хворих, прямо і безпосередньо стосуються живої людини проблем — до біоетики та прикладної етики в цілому. Така одна з вельми правдоподібних гіпотез щодо причин виникнення прикладної етики: глухий кут метаетики був благополучно подоланий за рахунок виникнення спочатку дескриптивної, а потім і прикладної етики». Як пише Л.В. Коновалова, сам термін «прикладна» наука виник всередині природознавства, усередині фундаментальної науки. З неї він був незабаром перенесений в гуманітарні науки, у тому числі в філософію і етику. Важливо підкреслити лише, що для такого розмежування теоретичної та прикладної різновидів однієї і тієї ж науки необхідно тільки одна умова: щоб теоретична її частина досить добре розвинулася і як би досить далеко пішла від практики . В етиці таку роль зіграла метаетика, яка проголосила себе принципово відмінною від нормативної етики, а значить, від етики, зверненої до практики, до життя».
Найцікавіше те, що саме Кант, говорячи сучасною мовою, може вважатися першим із «прикладників». Навіть види прикладної етики Кант намітив саме ті, які, через 200 років стали основним видами сучасної прикладної етики: антропологічні, педагогічні, політичні та ін. проблеми.
І. Кант цікавився і тими проблемами, які, здавалося б, вже повністю залежать від ситуації кінця XX століття — проблемами біоетики — висловлюючись, наприклад, про евтаназію, про моральний статус ембріона і інше. Поява та стрімкий розвиток прикладної етики в останній чверті ХХ століття стало майже для всіх повною несподіванкою. Погодимося з твердженням Л. Коновалової, що «прикладна етика — це особливий вид етики не тому, що вона накладається на новий проблемний матеріал, а тому, що вона дає нове розуміння проблем моралі, являє собою новий вид етики, новий підхід до проблем самої етики . Вона пред’явила нові вимоги до розвитку етики, по — новому формулює її предмет, ставить перед етикою нові завдання. Вона являє собою новий вид етики тому, що дає нове розуміння етики.
Наше розуміння сутності прикладної етики , це важливо підкреслити, виходить ще й з того, що в сучасній західній етиці прикладна етика буквально на наших очах перетворюється з окремої частини всередині структури етики в майже самостійну етичну науку. Вона розвивається багато в чому паралельно етиці, але як би поступово і заміщає її, все більш переважаючи в обсязі та рівні».
Головною причиною виникнення прикладної етики послужила логіка загально — цивілізаційного процесу — гуманізація усього життя людини і суспільства , розуміння цінностей індивідуально — особистісного характеру, а кожна з трьох версій окремо і сукупність всіх їх разом узятих висловили лише ті конкретні умови і форми, в які вилився цей процес в області етики в кінці двадцятого сторіччя її існування. Так , Е. Фромм у своїй роботі «Людина для самого себе» він розмірковував, що саме гуманістична етика допоможе людині здолати крайності: з одного боку релятивізм, який не бачить нічого сталого в моральних уявленнях людини, а з іншого боку релігію з її догмами віри.
Гуманістична етика вважає, що ціннісні судження можуть бути вироблені на основі розуму. У даній етиці добро – розкриває сутність людських сил, а чесність — відповідальність перед собою за своє життя. Злом же являється бар’єр в розвитку здібностей людей, а недоліком — безвідповідальність по відношенню до себе. Ця етика розглядається ним як «прикладна наука мистецтва жити».
Прикладна етика виникла (і окремі її області та різновиди будуть виникати) там і тоді, де виникала або виникатиме загроза життю і існуванню людини і людства, небезпека обмеження його невід’ємних прав та інтересів — будь то сфера біологічного експерименту, медичного обслуговування або екологічного виживання, там, де робилися спроби в черговий раз «обійтися без етики», поставити на перше місце якісь міркування хвилинної вигоди, економічної необхідності або чиїхось інтересів , відсунути етичні міркування на другий план, там, де виникала нова небезпека для життя і страх смерті.
Предметом прикладної нормативної етики повинні бути особливі різновиди моральних проблем — ті , які носять історично сформовану назву «моральних дилем». Дилемами називаються такі проблеми, які не мають простого і однозначного рішення, в яких містяться суперечності, що не піддаються формальному аналізу.
Моральні дилеми поділяються на два види. Перший, коли людина зобов’язана робити два протилежних вчинки, оскільки обидва вони — правильні. Другий , коли людина одночасно і повинен, і не повинен вчиняти один і той же вчинок (наприклад, навмисне припинення життєзабезпечуючого лікування у разі постійної і незворотної коми).
Внутрішні проблеми існують саме в самій моралі, точніше, в тому, як вона застосовується до життя, до практики, дають можливість її вивчати як сферу дилем. Саме тому мораль — сфера дилем, і вирішувати їх повсякденно, протягом усього життя — доля і покликання людини. З рішення моральних дилем, з роздумів над ними, з міркування в процесі їх аналізу, власне, і виросла етика. А сучасна прикладна етика виросла з необхідності вирішувати моральні дилеми сучасності, джерела походження яких вельми різноманітні — від ситуації смертельної хвороби до забруднення навколишнього середовища.
Отже, прикладна етика являє собою рішення сучасних моральних дилем. Вони не нею породжені, але нею усвідомлюються і вирішуються, і завдяки їй стають темами широких суспільних дебатів (наприклад, дебати про аборт в американському суспільстві), темами політичних рухів. Сучасна дійсність породила безліч моральних дилем , вони реально існують, і прикладна етика показує, які можливості їх вирішення. Однак у сучасному світі існують тисячі моральних дилем, тому всі перерахувати і назвати, а тим більше проаналізувати — неможливо.
