Неповага до людей похилого віку мене в цьому житті дивує, навіть скажу прямо – дратує. Чому так? Чому люди не усвідомлюють, що потрібно поважати старших, тим паче людей похилого віку? Чому не ставлять на місце пенсіонера: себе, свого батька, матір, дитину… звідки виникла така байдужість, а у деяких агресивність? Мене просто не покидає це запитальне слово «Чому?»…
У моєму житті я спостерігаю дуже багато неприємних ситуацій пов’язаних з людьми похилого віку. Можливо тому, що мені не байдужа ця тема, або просто мене так виховали. Ось, наприклад, можу привести декілька ситуацій з мого життя.
Холодний, похмурий день, сиджу в маршрутці слухаю музику та читаю із захопленням цікаву книгу не помічаючи, що відбувається навколо мене. Раптом телефонує подружка і мені довелось від цього всього відірватися, спуститися на землю, і відповісти їй. Протягом цієї розмови я звертаю увагу на людей, які в той момент мене оточують і я стала свідком не дуже приємної ситуації. У маршрутному таксі всі сидіння були заповнені і ще декілька людей стояло, це були: школяр, жінка бальзаківського віку, два хлопця і між всіма цими людьми, я побачила стареньку, зігнуту «в три погибелі» бабусю з паличкою, та з опущеною головою, їй на вигляд було років 75-80. Сиджу я на задньому сидінні і швиденько проаналізувавши у себе в голові оточуючу ситуацію, я помічаю, що у маршрутці 18 місць для сидіння, приблизно на 14-15 сидять чоловіки та молодь.
Мене здивувало те, що ніхто не поступився місця з присутніх навіть, чоловіки. На ці всі роздуми у мене пішло, напевно, 2-3 хвилини, тому що в цей момент зі мною розмовляла подруга, але я так і не вникла в суть розмови, поки вона не передзвонила мені знову. В цей момент, я вирішила покласти телефон з книгою до сумочки, піднімаюся з сидіння і можна так сказати, через весь автобус буквально кричу « Бабуся ідіть сідайте будь-ласка..!»
Вона спочатку не зрозуміла та стояла далі поки я не підійшла до неї, та ще раз не повторила, мені було дивно те, що вона дивилася на мене так наче я їй життя врятувала, і зі словами подяки вона пройшла і сіла на сидіння. Тим часом, я стала на її місце, тобто на середину маршрутного таксі, та трималась за сидіння, де сиділи дві молоді дівчини, які обговорювали цю бабусю. Почувши їхню розмову, я була просто шокована їхнім висловом, вони говорили про те, що ноги можуть погане самопочуття може бути не тільки в людей похилого віку, а у них також, наприклад болять ноги , тому що вони весь день були на підборах. Ось що одна сказала : « Чому деякі думають, що різним бабусям і дідусям потрібно поступатися місцем, а ми такі ж люди як вони, ось наприклад, я сьогодні не на жарт втомилася, встала в 8 ранку, пішла до університету на пари, потім по магазинам, з тобою зустрілася, а зараз уже 5 вечора, мої ноги просто «відвалюються»… мене майже вбили ці слова.
Це говорила дівчина мого віку, років 20-22, а що саме цікаве, вона була на високих підборах та ще й скаржилася на те що вона втомилася. Я не розумію, як можна порівнювати себе молоду, яка сама собі дає вибір в чому і як ходити, з бабусею, яка пережила багато у своєму житті, тобто я хочу сказати, як можна порівнювати молодість зі старістю? Напевно, не дано мені це зрозуміти, як розуміють інші люди…
Звідки стільки негативу? Хто нав’язав людству такі моральні цінності? Чому зникла повага до людей похилого віку… звісно, нащо поважати незнайому, чужу людину. Чому люди не розуміють, що як вони сьогодні ставляться до цих людей, так і через 30-40 років будуть ставиться до них.
Також одного разу, я спостерігала, ще за однією ситуацією, яка також мене зачепила, та не залишила мене байдужою.
Як зараз пам’ятаю, була весна, будній сонячний день, я їду в метро, 10 годин дня, у вагоні людей було не багато, але суть не в тому, знову зайшла старенька бабуся років 70, з двома великими пакетами, не доходячи до вільного місця у неї рветься пакет. У пакеті була морква та цибуля, які розсипалися майже на пів вагона, тим часом на те місце, на яке вона хотіла сісти, сідає молодий хлопець та надягає навушники і закриває очі, напевно, більшою мірою з ціллю щоб його ніхто не чіпав. Хоча бабуся не звернула на нього увагу, а мені було реально за нього соромно, я навіть не можу описати, що я тоді відчувала. Коли я почала допомагати бабусі, встала ще одна жінка, їй напевно було років 40-45, і все, всі інші просто сиділи і дивилася на нас як ми ловимо по вагону овочі…
Цими розповідями, я хочу донести те, що теперішнє суспільство, не усвідомлює нинішньої проблеми, яка стосується кожного. Кожна людина думає тільки про себе, тільки про свої цілі, просто «йдуть по головам» заради своїх потреб. Я добре пам’ятаю, як ще у садочку мені говорили «Роби добро і воно до тебе обов’язково повернеться!». Якби кожна людина це розуміла, то на мою думку наш народ трохи адекватніше ставився б до подібних ситуації. Проаналізувавши це, можна сказати, що кожен з нас обирає свою стежку, чи то стежка в якій буде присутній егоїзм та байдужість, чи то буде стежка, якій буде притаманна пошана, присутня суспільна свідомість та віра в майбутнє, а воно за нами. Вирішувати кожному…
