Проблема гуманізму, як би сумно це не здавалося , була, є та буде. Причина цьому криється в нас самих. Здавалося б, хто така є “особистість” — піщинка в морі, та як показує практика – ми формуємо культуру а культура нас.
Для більш детального розкриття даного питання, хотілося б звернутися до історії розвитку людства. Історія пам”ятає та буде пам”ятати масу факторів проявлення проблеми гуманізму.
Наприклад: згадаємо інквізицію в середні віки, зі своєю ідейною релігією. Коли масово спалювались книги по всій Європі. Книги, в яких були наукові напрацювання; які збиралися людством століттями, які могли б відкрити нові шляхи і можливості для подальшого його розвитку. А частина унікальних книг, і зовсім була вилучена із рук народів та захована у архівах Ватикану аж до цього часу. Гоніння відьм, спалювання їх на вогнищі і таке інше. А хто така відьма? – це «ведунья, тобто яка вбачає, посвячена в знаннях вищого». Ватикан знищував будь яке інакомислення на своєму шляху.
Згадаємо нацистську Германію в другій світовій, зі своїми сумнозвісними концтаборами та каральними загонами СС. Про права військово полонених в ті часи і мови не йшлося. Військово полонені у нацистів – це сировина, розхідний матеріал. З людської шкіри шили рукавиці для офіцерів; випробовувалися різного роду отруйні речовини; випробовувалися наркотичні засоби з підвищенням фізичних можливостей людини; використання рабської сили; знищення особистості воєнно-полоненого і ще багато іншого. Каральні загони СС – це самий жорстокий підрозділ Вермахта, які з*являлися там, де потрібно було провести повне знищення села, або часткове з ціллю залякування і прикладу для сусідніх сел. Загнати все село в один амбар (жінок та дітей), зачинити його та підпалити – це не гуманно.
В таких ситуаціях і їм подібних, саме поняття «солдат» просто на просто випаровується, адже хто такий солдат – це воїн, ціль якого подавити, або стримувати агресію ворога. Мирне населення (не важливо по який бік барикад воно знаходиться), без зброї в руках – це не ворог. Про Германію тих часів можна говорити ще довго і багато, висвітлюючи аспекти не гуманності, про ті плани які не здійснилися, зокрема плани на Україну, де вона була повністю поділена на маленькі провінції для офіцерів Вермахта, де планувалося знищення більшої частини корінного населення, а тіх що залишились перетворити на прислугу.
Згадати голодомори 20-х; 30-х років милого століття, штучно створені Ленінською владою, і знову ж, з ціллю устрашіння та затягування петлі на шиї мирного населення.
Згадати Сталінські репресії, де було актуальним таке поняття як «без суду і слідства». Людина була позбавлена права вільно мислити, вільно говорити. Боротьба з інакомисленням. Люди зникали з лиця соціуму. Люди не прості, а з вищою освітою, які займали солідні пости в структурі держави.
Згадаємо початок 90-х минулого століття, розпад СРСР, та створення окремих держав (Росія, Україна, Білорусія). Розквіт бандитизму та кримінальних угрупувань. Коли рвали та розкрадали Україну на частини. Ми пам*ятаємо рекет з його поборами. «Не платиш – значить не гідний», ніхто не звертав уваги, скільки крові та поту вкладено в ту чи іншу справу, власник бізнесу зникав, або зникав сам бізнес (згорав). Законодавча база кульгає, виконавча погрузла в корупції, хто встиг скористатися цим, той зараз при владі. Про яку естетику можна говорити (стосовно держави).
Прикладів можна наводити дуже багато, і все одно, поглибимося в проблему виникнення чи проявлення не гуманності.
Провівши біглий аналіз подій які відбулися в минулому столітті, ставлячи собі питання – як, навіщо і чому? прихожу до такого висновку:
Кожна сила яка приходить до влади намагається формувати свій вектор руху з формуванням культури в соціумі, для досягнення прекрасного як на їх погляд, без врахування думки і менталітету народу.
Народ є – невід”ємним аспектом формування державності. Користуватися недосвідченістю народу та тримати його у страху – це є не гуманно. Користуватися досягненнями народу сугубо в особистих цілях, забувати про народ — це є не естетично.
Що ми маємо на сьогодняшній день?
З початку 90-х наша держава обрала шлях розвитку – демократичний. Співставляючи з ситуацією в минулому столітті, ми стали більш досвідченими, з волею слова і віросповідання. Перед нами відкриваються все більше і більше шляхів розвитку свого”я”, але все таки, є якісь такі сили, які не дають спокійно іти до своєї мети.
Наприклад, сьогоденна ситуація на Донбасі, ми бачимо зіткнення інтересів, розкіл народу. Когось влаштовує минуле, а хтось хоче щось змінити. Одним із вогнищ цього конфлікту є – неправдива пропаганда з обох боків, що згубно впливає на культуру єдиного братського народу.
Хотілося б на цьому фоні привести приклад гуманізму:
Богдан Хмельницький, ще до того як став гетьманом, служив у польського короля, і той, послав його війною на Москву. На чолі великого війська із поляків та литовців, Богдан Хмельницький, швидко провів воєнні дії і довів своє військо до Москви, але зі словами “Ми віри однієї”, розвернув своє військо і пішов у землі свої.
Із всіх вище перерахованих прикладів, проявляється закономірність, що піки проблеми гуманності виникають в війнах та переділах влади.
Але помічаємо проявлення не гуманності і в мирний час окремими випадками, такими як: бандитизм, злочинництво, розлади в сім”ях та багато іншого.
На початку моєї роботи я казала про те, що проблеми гуманності культури та суспыльства криються в нас самих. Ми є злиттям фізичного та духовного. Якщо фізичне хоч якось сприймає цю проблему, то наше духовне кричить ні.
Це дійсно є проблема і щоб її мінімізувати потрібно “зріти в корінь”, а корінь це народження нашого фізичного, коли ми проходили процес виховання, навчання, знайомства з цим світом.
Ми є соціум, де кожний із нас є його частиною і де кожен (навіть цього неусвідомлюючи), вносить свою лепту в його розвиток, а соціум, в свою чергу, дає нам початкове виховання.
Ми бачимо, як пропаганда сьогодні дає ефективний результат. То чому не зробити таку ж пропаганду, але з нахилом високої моралі, де будуть затронуті аспекти гуманності культури і естетики, починаючи з молодшого юнацького віку. Але ця програма має бути на світовому рівні, так як один в полі не воїн. Якщо цього не пояснити підлітку, так як воно повинно бути, то він обов”язково сам знайде собі відповідь, що є добре, а що погано. Але що в його розумінні добре, або погано? Це залишиться питанням для інших.