Розглядаючи основні етичні категорії, розмірковуючи про сенс і мету людського життя, про обов’язокі совість , честь та гідність, здається, що жити, дотримуючись моральних норм та людських цінностей просто, але, в деяких ситуаціях, ми опиняємося перед вибором: діяти, згідно суспільних інтересів, чи власної вигоди, керуватись добрими намірами, чи злими, і кожен вчиняє по-різному.
З моїм знайомим трапилася така історія. Одного разу, ввечері, молодий чоловік на ім’я Валерій прийшов на пошту. Раптом, біля переговорного пункту, він побачив шкіряний портфель, у якому була велика сума грошей. Напевно, хтось поставив його біля себе, а потім, поговоривши по телефону, забув. Чоловік, звичайно, розгубився, але, зрештою, забрав його додому. Так, Валерій опинився в ситуації морального вибору: діяти, згідно власної совісті, віддавши кошти власнику, чи залишити їх собі, але при цьому втративши відчуття власної гідності. Ускладнювало ситуацію і те, що дружина мого знайомого, дізнавшись про велику суму грошей, наполягала їх не повертати, справа ледве не завершилась розлученням. Але, незважаючи на умовляння дружини, чоловік розпочав пошуки власника грошей, подавши оголошення в газету. Можна уявити собі радість цієї людини, яка отримала свої гроші, і моральне задоволення Валерія, який зрозумів, наскільки він допоміг даній особі, вчинивши за законами совісті.
Проаналізувавши цей випадок з моральної точки зору, я зрозуміла, що творити добро-це найголовніша місія людини на землі, найвища, найбільш бажана цінність для кожного. Зло — це протилежний бік добра, найбільш нецінне, негативне явище. Нести добро – означає чинити людям те, що бажаєш, аби чинили тобі. Вчинивши добре, людина стає благороднішою, відчуває себе щасливою, отримує моральне задоволення. Особисто я впевнена в тому, що добро і зло живуть в людському серці, коли ми робимо гарні вчинки – серце веселе, радісне, а коли погані – воно сповнене смутку і переживань. Запитуючи у Валерія, чи не пошкодував він про свій вчинок, я хотіла пересвідчитись, чи правда людина вчинила добро безкорисливо, на що чоловік відповів висловом з народної мудрості: «Доброго не бійся – не роби злого», з якою важко не погодитися. У кожної людини своє розуміння добра, але узагальнено це можна передати так: «Чинити добро – означає нести світло, де панує темрява, віру, де відчай, нести любов, де панує ненависть, нести надію, де існує безнадія….»
Вчинивши зло, я вважаю, людина відчуває муки совісті.
Совість – це внутрішня самооцінка за власними діями, намірами, бажаннями, думками, яка формується протягом життя. Вона накопичує найкращі стандарти поведінки в суспільстві. У мого знайомого чиста совість, бо він вчинив правильно, згідно моральних норм, тому отримав гармонію та задоволення, а от якби він вчинив по-іншому, то відчув би дисгармонію, каяття, душевні муки – прояви нечистої совісті. Який закон совісті? На мою думку – це не робити людині зла, вчиняти з нею, як бажаєш, щоб поводились з тобою. Я часто запитую сама себе, чи може людина прожити без совісті? Думаю, так, адже відчуття совісті формується протягом життя, але жити без неї — це розходження зі своєю особистістю, це «тріщина в душі»,через яку «витікає» все хороше, що є в людині, і настане час, коли кожен буде змушений відповідати за свої вчинки. Совість вимагає підкорятися законам добра, чинити опір злу, примушує людину бути відповідальною, справедливою, людяною, берегти честь та гідність. Вважаю,що у дружини Валерія не було відчуття совісті, милосердя та співчуття, тому що вона мала недобрі наміри, діяла заради власної вигоди та збагачення, відкидаючи при цьому потреби та інтереси інших людей. Я абсолютно впевнена, що якби мій знайомий не віддав гроші власнику, він би відчував муки совісті та каяття усе своє життя, будучи при цьому багатим, але, хіба, щасливим? Ніякі гроші не можуть замінити людині щастя.
Щастя – це найвищий ступінь задоволення людини, у кожної людини своє поняття щастя. Коли Валерій віддав гроші власнику, то в даний момент життя був щасливий, бо отримав відчуття радості та морального задоволення. Це доводить, що щасливими нас роблять не зовнішні речі, не матеріальні цінності, а відчуття цілковитого задоволення життям, глибокої внутрішньої гармонії і безмежної радості. На мою думку, бути щасливим означає робити щасливим інших, що і продемонстрував нам Валерій.
Обов’язок – це здатність людини дотримуватись даного самим собою слова, поведінки, причому форма поведінки обирається вільно. Почуття обов’язку потрібне, бо утримує нас від якихось спокус і пристрастей, які мають негативний відтінок в житті людини. Так і мій знайомий, дотримуючись цього почуття та керуючись внутрішніми непохитними моральними надбаннями, виконував свій людський обов’язок: бути чесним перед власною совістю, справедливим, людяним, чуйним, співчутливим. Тому, я вважаю, що коли перед нами постає якась проблемна ситуація, ми повинні згадувати про свій моральний і людський обов’язок, і відразу з’явиться правильне рішення.
Існують такі категорії етики як честь та гідність.
Через честь людина усвідомлює себе частиною цілого, честь відображає соціальну значимість людини, її приналежність до певної спільноти.
Гідність – це категорія етики, яка позначає соціальну значимість, цінність особистості як більш важливої і цінної для суспільства, колективу, групи.
Існує народне прислів’я: «За гроші честь не купиш». І це дійсно так. Приклад Валерія показує нам, що найголовніше в житті вести себе чесно і достойно, незважаючи ні на які обставини. Ця людина вчинила чесно, відповідно до своїх моральних поглядів і переконань, незважаючи, навіть, на образи та докори дружини. І це заслуговує на повагу. Стосовно того, чи можна відновити честь, існує притча, яка мені надзвичайно подобається.
Вогонь, вода і честь разом прийшли до роздоріжжя. де їм треба було розійтися. Вогонь промовив: «Якщо загубите мене і захочете знайти – ідіть у той бік, де тепло.». Вода сказала: «А коли мене загубите слід, шукайте з тими, хто хоче втамувати спрагу». Честь стояла мовчки, слухаючи своїх друзів. «За якими ознаками тебе знайти, коли загубимо?»- запитали Вогонь і Вода.
-«Той,хто загубить мене-тихо відповіла честь, той ніколи знайти не зможе. Я буваю тільки з тими, хто мене не втрачає.» Дана притча переконливо ілюструє, що загублену честь відновити дуже важко, майже неможливо, тому необхідно завжди думати про наслідки своїх вчинків.
У кожної людини свої сенс та мета життя. Для когось, сенс життя полягає у збагаченні і накопиченні багатства, а хтось мріє віддати тепло своєї душі іншому. Наприклад, мій знайомий прагнув не багатства, а виконання свого громадянського і морального обов’язку, позбавитись від муки совісті, а його дружина, прагнула збагачення, не думаючи про інтереси інших людей, навіть, вдаючись до шантажу та погроз. Це доводить: всі ми різні, але моральні закони є спільними для всіх і поводитись у відповідності до них має кожна людина. Але, звичайно, кожен з нас має вибір.
Герой нашої історії, Валерій, вчинив гідно, тому що його поведінка є цінною для конкретної людини, та й суспільства в цілому, адже, якщо кожен буде замислюватись про те, як зробити добре іншому, суспільство зміниться на краще. Я твердо переконана: для того, щоб змінити щось в державі, необхідно кожному почати змінювати себе, свою поведінку, принципи, погляди, переконання. Зробити це непросто, адже з усіх боків нас підстерігають різноманітні спокуси, думка оточуючих, багато залежить і від виховання. Але, на мою думку, бути щасливим можна тільки тоді, коли ти сам стаєш джерелом щастя для когось, творячи добро, живучи чесно, поводячи себе гідно, у відповідності з моральним обов’язком та власною совістю, отримуючи моральне задоволення і щастя, що і є сенсом життя, а приклад вчинку Валерія остаточно переконав мене у цьому.
