Кожна людина народилася на цьому світі, щоб бути чесною і гідною людиною! Але чи всі люди чесні? Звичайно, що ні. Адже, кожен розуміє його сутність по-різному. Для одних – це чесно працювати, радіти, любити і просто жити. Для інших цього замало. Але так створене наше життя і ми не в змозі, щось змінити. Але недаремно говорять, щоб почати щось змінювати, потрібно починати з себе. Потрібно ставати прикладом для інших. Адже проживши не так багато, я розумію, щоб бути чесним, потрібно бути щасливим на цій землі.

Але часто ми не цінуємо того, що ми маємо. Інколи в нас щось не виходить, то ми просто нарікаємо на життя, що воно до нас не справедливе. Але ми не замислюємось про те , що в певний час, в певний період, ми повинні витримати саме ті випробування, які посилає нам Господь Бог. І не нарікати на життя. Часто бувають ситуації в яких ми чекаємо одного результату, а отримуємо зовсім інший. І після цього опускаємо руки, нічого не хочемо і говоримо, які ми не везучі. Але потрібно пам’ятати, що ми прийшли в цей світ не просто так. Ми для чогось призначені і маємо зробити щось неповторне і незабутнє.

Одного разу, гуляючи в парку, я запитав у декількох людей, що означає для них «Честь і гідність»? для одних – це жити правильно. Адже, що є краще, як мати свою сім’.? Здорових дітей, кохану дружину, і рідних близьких людей. Про яких тобі все життя хочеться турбуватися і зрозуміло, отримувати від них взаємно.
Для других – це робота і зарплата. І стоїть вона на першому місті у їхньому житті. В них, як вони кажуть, іде все за планом: спочатку потрібно досягти щось у цьому житті, добитися певних вершин, але тільки чесною працею без хитрощів, обману, знущання.

А третя група людей вважає, що чесно грошей багато заробить не можна, яких вони чекають від когось. І зовсім не хочуть прикласти певних своїх зусиль. Все скаржаться на своє життя. І коли ми дивимось на своїх міліонерів і мені також здається, що чесною працею цього не здобудеш. Але мені здається, що в багатьох випадках, їхні діти заздрять простим дітям, які просто бігають по парку, гуляють зі своїми батьками. А в них цього не має. Бо для того, щоб вийти десь погуляти з ними обов’язково піде якась охорона, бо батькам ніколи. Тому ми повинні цінувати те, що маємо.

Але я помічаю, що коли людині поставиш запитання про честь, то відразу на обличчі у людей з’являється посмішка. Люди починають згадувати моменти зі свого життя. І тепер проживши трохи свого життя, згадують ті моменти, які вже ніколи не повторяться. В очах людей з’являються сльози.

В житті людства і в поодиноких осіб завжди трапляється несподіване і незрозуміле. Наше життя заповнене різними барвами і буває в ньому по-всякому. Багато хто так захоплюється світом, що здається і живе тільки для світу і мислить завжди, як світ і всі правила, які дотримується в своєму житті, є саме тими правилами, яких дотримується світ, що весь лежить у злі таке життя є не чесне. Ми повинні бути достатньо розсудливими, щоб використовувати в своїх цілях все, що є в ньому позитивне.

Адже щоб жити в нормальних умовах, ми повинні мати улюблену справу, роботу. І тут мені хочеться згадати про свого батька. Мій тато вступив спочатку до Львівського Зооветеринарного інституту, на факультет ветеринарної медицини, і після закінчення вирішив піти, по зову серця і бажанням душі, по промислу Божому і поступити у Київську духовну семінарію. Ще з дитинства у нього було покликання до віри і служіння Богу і людям, яке він виконує чесно і гідно. Він своєю мудрістю вкладає в душі людей глибоку віру, братолюбство, щедрість, доброчесність, скромність і простоту. Я думаю, що із такими чеснотами повинна бути людина – чесна і гідна. Це свідчить про великий прихід людей в нашій церкві. І мені хочеться бути схожим.

Деякі люди не уявляють життя без купи грошей бо це для них є велике щастя. І звісно,що інколи хочеться з цим погодитися, адже як приємно купувати собі те, що подобається. Що можеш дарувати людям подарунки улюблені з радістю.

Але коли згадуєш про війну, як колись розповідав мені мій рідний дідусь, про своє дитинство. Коли його батько загинув на війні, а мати померла, а їх четверо братиків залишилися самі на білому світі. Слухаючи з великим болем, зі сльозами на очах таку трагедію, дідусь і сам не міг стриматися від сліз. І як прийшлося їм бути, адже вони були ще зовсім малими дітьми. Дідусь з болем в серці згадував, як привіз собі дровець, а він ще таким і попросив у дядька привезти і їм,бо нема чим погрітися, то сусід дав маленьку палку тай каже:»на, іди малий топи грубу». Не можна буде спокійно слухати ті дідусеві розповіді. Світ був жорстокий і люди були злі, а хто винен цьому?

Але на кожне покоління випадає свій моральний шлях. Адже батьки наші проходили покоління, покоління 70-х, народилось в епоху будівництва комунізму.
Пройшло не так багато часу і ми народилися уже зовсім в іншому світі, світі нової інформації. І кожен з нас був дитино, юною особою, яку опікали, намагалися вберегти, застерегти. А ми всі відчайдушно хотіли вирости і позбутися тієї «зайвої» опіки. Світ вступає в епоху людини чуємо ми по-передачах, засобів інформації. Ми живемо в молодій незалежній державі й відчуваємо, як не легко жити українській молоді.

Нашому поколінні випало складне відповідальне завдання – відродження української державності, мови нації, традицій. Це наш історичний обов’язок зрозуміти, що змінити життя на краще можна лише змінившись самому. Звичайно, з кожним днем світ змінюється, ми поспішаємо за ним, швидко звикаємо до цього світу.
Серед молоді падає духовність, що пояснюється насамперед зниженням доброзичливості, довіри, скромності, терпимості, мужності.

Моральні цінності – добро, справедливість, милосердя, хочеться щоб позитивно вливало на молодь
Саме це формує юнака, як людину з великої літери.

Справжньою бідою сучасної молоді є вживання у своїй мові не цензурних слів. Такі слова часто засмічують бесіди молодих людей.
Та навіть за цих умов не можна впадати у відчай. Треба зібратися із силами й зробити вибір, вирішити, до чого ми прагнемо – до доброго чи злого, до краси чи неповторності. А для цього кожний має постійно самовдосконалюватись духовно і морально.

Ніколи не треба скаржитись на час, в якому живемо! Час поганий? Той що, на те й людство, щоб його змінювати.
Здається ми маємо все, порівнюючи з тими нелегкими роками. Але нам все рівно мало всього… Ми їмо, що хочемо, вдягаємось, як хочемо, ще й перебираючи, маємо теплі будинки із усіма зручностями і маємо свою незалежність. Але одного ми не робимо – ми не цінуємо те, що маємо. Я водночас розумію, що є для мене, щось недосяжне в цьому житті, але я дякую Богові зате, що маю таку чудову сім’ю, рідних і близьких людей, які для мене будуть завжди на першому місці у цьому світі.