Повага – це те поняття, котре на перший погляд здавалося мені, до певного часу, на диво простим і зрозумілим. Проте, якщо заглибитись в саму сутність, у практичну прилеглість поваги до певної особи чи до її діяльності, то на цьому етапі може виникнути дюжина незрозумілих питань. В етичному розумінні термін повага визначається як такий, що реалізується у особистісному відношенні чи в практичному діяльнісному акті визнання гідності людини.
Поважають тата, маму, рідних, вчителів, друзів, близьких серцю людей, керівника на роботі, і взагалі, цей список з стихійним плином нашого життя може постійно поповнюватися і саме тому в цей момент стає зрозумілим, що в першу ми наділяємо своєю повагою тих людей, котрі на нашу думку є носіями загально ціннісних людських чеснот, до яких виникає почуття пошани, прихильного ставлення, що базується зазвичай на визнанні заслуг та високих позитивних якостей.
А от чи гідний поваги засуджений злочинець? – питання носить досить суперечливий характер, а відповідь на нього може бути в кожного різна і розходитися в протилежних напрямках від початкової точки опору. І це не дивно, адже скільки людей, стільки і думок, котрі можуть бути абсолютно незалежними від чужого впливу або, навпаки навіюватися від світогляду іншої особи, також як і критерії оцінки, які з часом здатні до трансформації внаслідок набуття досвіду і життєвих цінностей.
Людина, котра здійснила злочин без сумніву заслуговує на покарання, котре визначається чинним законодавством в залежності від ступеня нанесеної шкоди, і багато людей, які не повноважені таким правом, засуджують осіб своїм жорстоким, принизливим ставленням, лютою злістю і страшенною ненавистю. Потрібно враховувати те, що навіть найзапекліший злочинець, має право хоча б на мізерну частку поваги, щоб мати шанс, поки ще живе, відчути до себе людське ставлення і зробити спробу повернутися на шлях істинний.
Притримуючись такої думки, моя відповідь є однозначною – усі громадяни цивілізованої держави є гідними того, щоб до них проявляли хоча б мінімальний відсоток поваги, навіть ті, які здійснили протизаконний вчинок і наразі відбувають чи можливо уже відбули встановлене судом покарання, оскільки всі біологічні істоти, які вправі називатися людьми, рівні перед Богом, хоча можливо за своє життя зробили купу огидних вчинків і навіть якщо їх дії в деякій мірі прирівнюються не зовсім до людських.
З релігійно-етичної точки зору, ніхто, навіть вищий за статусом, матеріальними благами чи той, який наділений високими інтелектуальними здібностями не в праві засуджувати іншу людину, гнобити її гідність або ж самостійно здійснювати над нею правосуддя з власної волі за скоєний злочин.
Інше спірне питання про вчинки засудженого, чи вони гідні поваги? Не маючи ніякого морального права засуджувати саму людину, її особистість, оскільки це досить неоднозначне поняття, то за таких умов ми можемо говорити про її діяльність в суспільному оточенні і висловлювати як суб’єктивне так і об’єктивне наше ставлення щодо неправильності і зневажанні продуктивної діяльності злочинця.
Проте навіть у цьому питанні є протилежний бік медалі, адже не переконавшись у прямому відношенні людини до злочину, до причин його здійснення і з’ясування всіх подробиць, котрі в певних моментах набувають колосального значення, то при таких обставинах не можна навіть засуджувати не підтверджені дії тієї чи іншої людини.
Враховуючи все вище сказане, однозначно потрібно враховувати той факт, що з моменту народження і можливо з його не простим продовженням, як це часто буває у злочинців, які здійснюють злочин під впливом несприятливих збігів життєвих обставин, усі люди, котрі живуть і взаємодіють у суспільстві потребують поваги, згідно моральним вимогам, та наявності у кожної особистості прав на честь і гідність, людське існування враховуючи пряму причетність до людства у сучасному цивілізованому світі.
На сьогоднішній день згідно із законодавчими нормативами, а не тільки з етично-моральними чи релігійними поглядами, ратифіковано Конвенцію ООН проти катувань та жорстокого, нелюдського поводження до осіб у місцях позбавлення волі. І яскравим прикладом такого ставлення до засуджених злочинців на сучасному етапі розквіту демократичної цивілізованої держави в якості покарання за скоєний злочин є перебування у в’язницях або колоніях суворого режиму.
Людина, котра здійснила злочин, відповідає за нього, позбувшись можливості перебувати на волі і обмежена у реалізації довільних вчинків, в залежності від терміну покарання, котре встановлює судочинство у відповідності виконання всіх адміністративних норм.
Саме така міра заходів, на мою думку, щодо засуджених відзначається гуманним ставленням до злочинця і здійснених ним правопорушень порівнюючи з покараннями минулих століть, коли людину просто до смерті катували, засуджували довічно або на смертний вирок, вбивали жахливими способами, не давши право навіть на виправдання у разі причетності чи непричетності до здійсненого злочину.
Узагальнюючи свою думку, хочу зазначити, що на разі права людини схиляють до милосердя, сучасне суспільство і законодавство нашої країни, надає перевагу тій думці, що засуджені особи, мають відбувати покарання в належних людських умовах і до них ні в якому разі не можуть бути застосовані тортури і жорстоке поводження, оскільки це буде вважатися приниженням гідності і відсутністю поваги до людини.
Ніколи не потрібно забувати, що навіть у злочинця є душа і здатність до розкаяння за скоєний злочин, а осуд з боку людей, їхня зневага чи не визнання гідності здаються вже і не такими страшними у порівняння з душевними муками і докором сумління за здійснену шкоду.
