З раннього дитинства нас навчають гарним манерам: поступатися місцем в громадському транспорті, поважати старших, не брехати, не битися, бути ввічливим. Під словом ввічливість ми розуміємо гарне і шанобливе ставлення однієї людини до іншої: бути тактовним, коректним, вміти перепрошувати і дякувати.
Більшість батьків,бачачи, що їх дитина поводиться саме так, кажуть: “Ми виховали її ввічливою!” Але насправді це ще не все, тільки одна “сторона медалі”.
Проблема у тому, що ми розуміємо тільки частину цього поняття, тобто усвідомлюємо його не повністю. Насправді ввічливість – це сукупність рис характеру людини, наявні в її житті добрі вчинки (а не тільки гарні та правильні слова). Згідно цього поняття ми будемо намагатися розкрити питання, яке поставлене перед нами, а саме: «Чи можна ввічливість вважати суто зовнішньою характеристикою моральної вдачі?»
Для того щоб краще зрозуміти суть проблеми важливо визначити поняття “лицемір.” Лицемір – це нещира, егоїстична, хитра людина, яка може підлаштуватися до будь-якої ситуації. У давнину цим поняттям описували актора. Напевне кожен мав справу з такими людьми, які “носять маски” щоб виглядати одними, коли насправді вони інші. Так само може траплятися з тими людьми, яких ми вважали “еталоном” моральності, які поводяться правильно лише тоді, коли їм це вигідно, або в присутності певних людей, а в повсякденному житті вони зовсім інші.
Важливим також є поняття щирості у мотивах та вчинках людей. Щирість – риса характеру, яка показує істинність почуттів без протиріч у їх прояві. Саме це ми хочемо вбачати у своїх знайомих, друзях, коханих, батьках. Як тільки народжується дитина, в неї закладають все саме найкраще, тільки добре. Але чим старшою стає дитина, тим більші зміни трапляються у її характері та вчинках. Ніхто не вчив її розмальовувати шпалери, ламати іграшки, вередувати, кричати, брехати, тощо. Звідси постає питання: “Чому дитина стає такою, якщо її цьому не навчали?”
Відповідь полягає у тому, що дитина формується під впливом інших, наслідуючи дорослих (переймаючи їх манеру спілкування, вчинки, тощо), а не від того, що їй сказали. Часто батьки вчать тому, чого самі не дотримуються. Наприклад: “Cинку, курити шкідливо! – каже батько, тримаючи, цигарку в зубах.” Це відкладається у підсвідомості дитини і потім переноситься у її життя, коли вона стає старшою. Вона починає міркувати: “Неважливо який я насправді, головне щоб в очах людей виглядати правильним, коли мені це необхідно.” На уроках — старанний, на перервах-бешкетник. Вдома – слухняний, з друзями – хуліган. Отже, ми можемо побачити, що лицемірство витіснило щирі і справжні почуття та вчинки. В серцях людей все менше істинних мотивів, але більше “акторства”.
Можливо бути ввічливим без щирості? Відповідь – ні! Як ми дізналися вище, ввічливість – це духовна характеристика людини, яка проявляється потім у її вчинках, а не тільки самі вчинки. У Біблії є такі слова: “Все таємне стане явним”. Що це значить? Наші не щирі мотиви, вчинки, акторство будуть виявленні. Більшість людей вміють відрізняти правду від брехні, оригінал від підробки. І коли вони знаходять “фальшивку”, її викидають як непотріб, який нічого не вартий. Постає питання: “Чи варто тоді бути “актором”, щоб потім бути відштовхнутим людьми?”
Сенс у тому, як сказав Христос: “Від надлишку серця говорять уста”. Ми не зможемо насправді давати людям те, чого в нас не має. Тому, замість того щоб показувати підробку, краще направити всі свої сили, для того, щоб придбати оригінал (духовне багатство). Від якого буде добре не тільки нам, але й оточуючим нас людям.
Отже, ввічливість не може бути просто зовнішньою характеристикою моральної вдачі, вона в першу чергу, внутрішня, яка потім відображається у зовнішніх проявах.
