Поставлене питання відноситься до розряду тих, про які можна невимовно довго говорити, дискутувати, обговорювати, сперечатися, розмірковувати і т.д. Вже сам перелік усіх цих слів наводить на думку, що тема досить розлога. Ну а власне відповідь буде залежати від того, яким ми бачимо суспільство. Це означає, що судити «за» чи «проти» думки про необхідність моральної відповідальності за вчинки батьків/суспільства ми будемо відповідно до того, якими ми вважаємо людей, оточуючих нас.
Якщо ти сприймаєш інших як носіїв виняткової моральної відповідальності, котрі при наявності морального вибору добра і зла оберуть звичайно ж добро, будуть чинити по справедливості і ніколи не дозволять собі в діях зайвого, то варто заперечити явище відповідальності за провини своїх батьків-поколінь минулих, оскільки людина – це розумна та незалежна одиниця, котра має нести відповідь лише за свої помилки. Власне я вважаю моральну відповідальність одним з найголовніших важелів впливу на поведінку суспільства, проте, якщо людина, назвемо її спадкоємцем, живе по совісті, не чинить неправди та діє згідно із моральними загальнолюдськими правилами, то цей «спадкоємець» вже спокутує бувші провини своїх предків, адже демонструє своїми діями бажання творити добро, зміну загальної родової лінії поведінки.
Уявімо собі: молода дівчина, студентка, приїхала на навчання у велике місто, вперше відірвалася від дому і взагалі з непідробним захватом дивиться на усе це «життя великого міста»; не витримавши ритму і натиску, вона, як то кажуть, «сходить з курсу» і починає знімати стрес спочатку нікотином, а далі вже переходить на алкоголь. Нічого корисного, звичайно ж, з цього не виходить і в результаті отримуємо ще один приклад неблагополучної сім’ї – мама випиває, про батька вже давно ніхто нічого не чув, а дитина опиняється у дитбудинку.
До чого, власне, уся ця сіра і сумна історія. Таких «історій», життєвих доріг, на превеликий жаль, більше з кожним днем. А якщо тепер подумати, чи стала би ця дівчина пускатися у всі тяжкі якби замислилася хоч на хвильку про долю своєї майбутньої дитини (про її власну тут вже й годі говорити)? Чи допустила би вона такий хід подій, якби ще від батьків, а потім і зі школи дізнавалася б, що за все у цьому житті, за всі наші вчинки несемо відповідь не ми одні, а і наші діти та покоління прийдешні?
У книзі Сирах сказано: «Діти грішників бувають діти огидні і спілкуються з нечестивими. Спадщина дітей грішників загине, і разом з племенем їх буде поширюватися ганьба. Нечестивого батька будуть докоряти діти, бо за нього вони терплять приниження. Горе вам, люди нечестиві, які залишили закон Бога Всевишнього! Коли ви народжуєтеся, то народжуєтеся на прокляття; і коли вмираєте, то отримуєте в спадщину свою прокляття. Все, що із землі, повернеться в землю: так нечестиві – від прокляття в погибель. Плач людей буває про тіла їх, але грішників і ім’я недобре зітреться» (Сир. 41. 8-14).
Але, дане твердження не знаходить повної підтримки в Священному писанні. Згадаємо принагідно про Ноя і той момент коли його застав у шатрі онук Ханаан, син Хама, опочиваючим без одягу. Що робить Ной в цій ситуації? Він каже такі слова: «хай буде проклятий Ханаан; раб рабів буде він у братів своїх» (Бут. 9. 20–25). Проте, у відповідь на запитання, чи дійсно таким чином діти (наступні покоління) повинні нести відповідальність за провини своїх предків ми отримуємо слова пророка Єзекіїля, через якого говорить сам Господь: «Чому ж син не несе провини батька свого? Тому що син чинить законно та справедливо, дотримується всіх уставів Моїх і виконує їх; він буде живий.
Душа, що грішить, вона помре, син не понесе провини батька, і батько не понесе провини сина, правда праведного при ньому і залишається, а несправедливість несправедливого при ньому і залишається … Я буду судити … кожного за дорогами його, говорить Господь Бог » (Єз. 18. 19–30). Більше того, у пророка Єремії ми знаходимо підтвердження цих слів: «…У ті дні вже не будуть говорити: “батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах оскома”, але кожен буде помирати за власне беззаконня; хто буде їсти кислий виноград, у того на зубах і оскома буде »(Єр. 31. 29–30).
Таким чином, можна побачити, як розглядається питання родової моральної відповідальності в християнській етиці. Діти не несуть провини свого роду і відповідають лише за те, що роблять власне самі. Звичайно, це не виключає необхідності батьків думати про свої вчинки, адже саме вони слугують моральним ідеалом, прикладом для наслідування для своїх чад і від того, як своїми діями батьки запрограмують дітей, так вони і будуть чинити, можливо навіть і несвідомо. Тому дуже часто чуємо думку, що не роби того, чого не хочеш бачити потім від своїх дітей, адже вони будуть повторювати твої вчинки, бажаєш ти того чи ні.
Що стосовно моєї власної думки, я хотіла би погодитись із твердженням про відсутність рокового гніту провин батьків та предків, проте не виключаю зворотного зв’язку – коли батьки, розуміючи, що їх дії відіб’ються на майбутньому дітей, більш відповідально та розсудливо ставляться до свого життя, до питання прийняття того чи іншого рішення та навіть до своїх думок. Адже, неможливо не погодитись, що коли ми знаємо про обов’язкове покарання за певний вчинок, робити ми його не будемо, оскільки нас зупинятиме страх перед розплатою.
Це можна побачити елементарно навіть у тому, як наші люди керують автомобілями – ремені безпеки пристібаються не для того, щоб убезпечити себе, а щоб уникнути штрафу. Ця сама система, на жаль, діє і в усіх інших випадках. Хотілося б, аби ми чинили по совісті не тільки задля власної вигоди та майбутнього наших нащадків, але за покликом совісті. Тоді пустували би дитячі будинки та будинки пристарілих.
