Кожного дня з нами трапляються різні ситуації, які, так чи інакше, впливають на нас, на наше життя, змінюють наші пріоритети, думки, та роблять нас більш обізнаними у світі.

Київ. День Перемоги. Величне свято для нашої держави, для дітей, дорослих, і особливо, для людей похилого віку. На жаль, тільки в цей день, більшість людей згадують про ветеранів, про їх жертовний внесок для блага держави і людей в цілому. А деякі і в цей день, заплющують очі, та проявляють зневагу та егоїзм до постарілих людей.

Ця ситуація, свідком якої я стала, трапилась в одній із відомих мереж кав»ярень Києва. Ми з хлопцем сиділи за столиком, грала приємна музика, чотири молоді офіціантки мило спілкувалися між собою. До кав»ярні зайшов дідусь, віком, приблизно за вісімдесят, він був вдягнений у піджак, який увесь був обвішаний орденами та медалями. Підійшовши до бару, він запитав у дівчат, чи не могли би вони зварити йому кави, звичайної, чорної кави.

Одна з дівчат, явно не рада, тому, що її відволікли від важливої, захоплюючої розповіді, зневажливо глянула на старого, та грубо спитала, який саме він хоче.
Дідусь розгубився, та тремтячим голосом відповів, що йому самий простий, самий дешевий.

Офіціантка недбало відкрила перед дідусем барну карту з цінами і асортиментом та голосно сказала, що найдешевша кава коштує 20 гривнів, а також запитала, чи буде той її купувати чи ні.

Дідусь погодився, на чашку кави, та попросив по швидше її приготувати.

Він присів за столик. Поки дівчина варила каву, дідусь вийняв с кармана жменю дрібних грошей, та почав їх перераховувати, у нього тряслися руки.
У дівчат за баром гримаса презирства набула ще величнішого масштабу. Вони дивилися на нього, як на злодія, який вчинив тяжкий злочин.
Через короткий проміжок часу, офіціантка повернулась з чашкою кави у руках. Ветеран подивився на дівчину пониклим поглядом, та сказав, що йому не вистачає однієї гривні. Дівчина здивувалась, та різко відповіла, що кава коштує 20 гривнів, а не 19. Шукайте!.

– Або платіть, або забирайтесь геть — приказковим тоном, додала офіціантка, котра стояла за баром.
У мене був шок, я навіть не могла щось сказати на захист старого, для мене поведінка дівчат була подібною до диких звірів.
Тим часом, дідусь, з пониклим видом, збирався піти з того ненависного місця. Нам навіть здалося, що по його щоці потекла сльоза.
Офіціантка з обуреним виглядом, кинула на останок таку фразу:
– Тільки дарма робила каву!

Дідусь, осоромлений та принижений, повернувся, та пішов геть.

Ми не витримали, такого ставлення до людини, розрахувались за невипиту каву дідусем, та вийшли на вулицю за ним. Підхопивши його по — під руки, ми зайшли в невеликий ресторанчик, який знаходився за рогом вулиці, та пригостили чоловіка чашкою кави та легким сніданком. Нам було дуже приємно бачити усмішку на його обличчі.

Ми просадили у ресторані приблизно годинку, спілкуючись з дідусем. Він ще довго висловлював нам свою подяку, і на його очах накочувалися сльози. Старий, також, розповів нам про своє нелегке життя, про те, як він жив, про свою сім»ю, яка, майже вся загинула на війні або від тяжких захворювань. Ми були щасливі догодити діду. Та на честь свята адміністрація зробила нам знижку на 50%. Ця ситуація мене вразила, тепер я розумію як нелегко живеться старим людям в сучасному світі.

Висновок, люди похилого віку, ветерани мають великий життєвий досвід, багато зробили для розбудови держави і завдяки їм, ми маємо у наші дні над головами мирне небо. Їхній героїзм, мудрість, самопожертва є прикладом для молодого покоління. Ми з повагою повинні ставитися до людей, котрі захищали нашу землю від фашизму. З малих літ мені розповідали про тяжке життя у період війни, про покалічені долі, про смерть в ім’я держави.

Мій дідусь пройшов усю війну, та повернувся живим, дуже часто він розповідав усі подробиці свого страшного життя на фронті, життя, на яке полює смерть. Ми навіть уявити не можемо, яку це відвагу, яку відданість своїй державі повинна мати людина, щоб йти на усвідомлену смерть, заради майбутнього своїх жінок, дітей, онуків. І як можна не цінувати це?

У випадку з цими дівчатами, я можу сказати тільки те, що у них відсутні моральні цінності. Не дарма у народі кажуть – якщо хочеш дізнатися, що буде з суспільством у майбутньому, то подивись на його молоде покоління. Мені сумно, навіть, страшно уявити, яким світ буде, якщо всі будуть притримуватись подібної поведінки. У наш час, рідко можна побачити молодь, яка поступиться місце старій людині, у місцевому транспорті, надасть допомогу, тому, хто її потребує, скоріше за все, вони пройдуть повз. Але, на мою думку, такими не народжуються, такими стають, та живуть за правилами «жорстокого світу».

Я вважаю, що головні цінності, такі як: сім’я, свобода, друзі, відповідальність, милосердя, чесність, мають прививати ще з дитинства, коли як не в дитинстві треба закладати фундамент для подальшого становлення особистості.

Нашому поколінню важко зрозуміти старих людей, мабуть тому, що ми народилися у мирний час, нам була подарована свобода, мир у державі, яку кров’ю виборювали для нас наші предки. Ми жили у захищеному світі, який створювали для нас батьки. Ми не знали що таке голод, побирання, злидні, страх за своє життя та за життя своїх близьких.

Мені соромно, за поведінку офіціанток, я не розумію, як можна ставитися так до людей , особливо до старих, адже час швидкоплинний, він здожене і нас. Всі чули такий вислів: «Поводься з людьми так, як хочеш, щоб вони вели себе з тобою». Вочевидь, дівчата, не усвідомлені цим висловом. Вони повели себе егоїстично і аморально, я вважаю, що на сам перед, не місце таким працівникам у роботі з людьми. Вони не мають відчуття доброти, милосердя, а скоріш всього, у їх серцях панує цинізм та ясно виражене ставлення до людей, що виявляється у абсолютній байдужості.

Дівчата, не маючи досвіду у житті, зовсім молоді, оцінили дідуся, який пройшов довгий шлях тяжкого життя, як волоцюгу, осоромили та зневажливо виставили його за поріг. Це свідчить про їх невихованість та зневагу до старості, хоча на місці цього старого, могли опинитися їх батьки або дідусі чи бабусі.

Людині властиво обмірковувати свою поведінку, дії, та аналізувати чи правильно вони вчинили в той чи іншій ситуації. Я дуже сподіваюсь, що дівчата освідомлять свою поведінку та зроблять певні висновки, от тільки чи правильними відносно моралі, вони будуть, я не дізнаюсь. Хочу сказати, також, що наша планета кругла, та все що ми робимо повертається до нас знову, хай не зараз, але повертається. Всі наші слова, дії, думки впливають, безпосередньо, на наше життя.

Так давайте, намагатися бути відкритішими, добрішими, більш жалісними, та не забувати про посмішку, адже вона завжди додає яскравих фарб у наше життя