В одному з київських університетів працював один професор. Він був людиною уже немолодою. Дуже любив студентів. Намагався допомогти їм всім чим міг – кому пораду дасть, кому допоможе якийсь екзамен здати, з ким позаймається додатково. І з житлом допомагав проблеми вирішити, грошей міг позичити. Студенти його дуже любили й поважали, бо він був не тільки доброю людиною, мав гарне почуття гумору, величезний життєвий досвід, яким намагався поділитися.
Вступила до цього університету одна дівчина. Приїхала підкорювати столицю вона з сумської області. Була достатньо розумною, в чомусь навіть хитрою. Дівчина була з незаможної родини. Грошей дуже часто не вистачало, а економити на усьому їй не хотілося. Наш професор добре до неї поставився, запропонував свою допомогу, якщо знадобиться. Дівчина почала з радістю користуватися нею при будь якому зручному випадку. Якщо виникали проблеми зі здачею якогось предмету, вона одразу бігла до нашого професора і починала жалітися йому, що грошей з дому не передають, а потрібна підвищена стипендія. Добрий професор йшов, домовлявся за цю студентку, позичав їй грошей, а іноді і просто так давав якусь сотню або дві гривень. Для нього гроші не були проблемою, бо він отримував гарну пенсію, зарплатню, а діти давно виросли і жили за кордоном. Витрачатися йому особливо не було на що. Він завжди був радий допомогти. Наша студентка почала користуватися цим постійно.
У нашого професора було хворе серце. Одного разу йому стало дуже зле і після тривалого обстеження і лікування йому запропонували робити операцію. Операція була дуже дорогою. Усі заощадження, які він мав пішли на неї. Після операції був довгий курс реабілітації. Накінець професор з’явився в університеті. Наша студентка на той час була винна професорові кругленьку суму грошей, які повертати не збиралася. Вона знала про те, що він переніс операцію, але замість того, щоб повернути гроші, почала просто його уникати.
Коли професор вже напряму сказав їй, про те, що гроші потрібно повернути, вона взагалі пропала і намагалась не з’являтися йому на очі. Наш професор був людиною доброю, вихованою і дуже мудрою. Він не став ніяким чином мститися їй, адже Бог все бачить і життя завжди жорстоко карає за неправильну поведінку.
З цієї історії можна зробити такий висновок. Нажаль, не завжди на добро люди відповідають добром. Навіть дуже часто навпаки. Є навіть таке прислів’я: «Не хочеш зла – не роби добра.» На щиру, справді від чистого серця, допомогу професора дівчина відповіла можна сказати підлістю. Тоді коли допомога знадобилася йому він не отримав ні матеріальної, ні моральної підтримки від людини, якій стільки допомагав у вирішенні різних проблем.
Ця студентка вже давно закінчила університет. Навіть закінчила його з червоним дипломом. Професор продовжує працювати і не думаю, що один прикрий випадок поміняє його віру в людей чи життєві переконання.
