«Історія природи починається з добра, бо вона творіння Боже;
історія свободи – із зла, бо вона є справою рук людських.»
І. Кант.

Протягом усього життя поруч з нами «мандрують» добро і зло. Зазвичай перевагу ми віддаємо добру. Але завжди задаємо собі питання: а чому ж існує зло? Звідки воно взялось?

Дуже часто ми пояснюємо дітям на прикладі яблука; що деякі яблука зверху красиві, а всередині гнилі. Так і люди. Вони гарно одягаються, хвалять себе, мають високу думку про себе. Але в їхньому серці є зло. Тому що там живе «черв’як гріха”.

А почалось все з Адама і Єви через пізнання добра і зла у райському саду. І так з тих часів на землю прийшло горе і зло, хвороби і смерть. Гріх поселився в людському серці, тому з’явились погані думки, неправдиві свідчення, заздрість, пиха, лихослів’я… Цей корінь гріха передавався з покоління в покоління і дійшов до наших днів.

Дитина народжується в любові мами і тата. Всі рідні стараються дати їй якомога більше тепла, бережуть як «зіницю ока». Тобто, дитя росте в доброті, любові і ласці. І коли вона дорослішає, то зустрічається з чимось для неї незрозумілим, з несправедливістю, злістю, обманом. Дитина розгублюється, бо її ж вчили робити тільки хороше. Перед нею стає вибір: чи бути такими, як всі, щоб існувати в суспільстві; чи бути не такою як всі, тобто «білою вороною». Я вважаю, що краще йти до кінця. Потрібно завжди залишатись людиною, доброю, непідступною, вірною принципам добра.

Якщо ж обрати іншу дорогу, то можна залишитись нещасливою. Чому? Тому що ти розчаровуєшся в людях, починаєш їм не довіряти, бо завжди здаватиметься, що тебе зрадять, зроблять підлість, будуть заздрити. Відповідно, ми можемо стати такими ж, захищаючи себе від зовнішніх факторів соціуму.
Існує влучний, перевірений поколіннями вислів: «Якщо ти робиш добро людям, то воно тобі вернеться сторицею».

Вижити у сучасному світі дуже важко. Кожного дня ми стикаємось із недоброзичливими людьми, які ладні на все тільки, щоб захистити себе. Якщо нам роблять погано, ми хочемо зробити ще гірше. І тоді починаємо «бідкатись» на погане самопочуття, негаразди у сім’ї, навіть не задумуючись, що причина у всьому – звичайнісінькі слова. Здавалось би, при чому тут слова. Вони несуть за собою велику силу. Інтонація чи вимова , з якою ми їх вимовляємо залишають невидимий слід на душі. Добродушних людей і вчинків, нажаль, майже не залишилось. Їх ніби витісняють із суспільства.

Я запитала у дітей восьмирічного віку, яке їхнє бачення доброго і злого. На що вони дали таку відповідь: «Зло з’явилось тоді, коли з’явились на світі гроші. Скупість душить людину. Якщо не було б грошей всі люди дружили б, панував би мир. А добро – це рай, це світ у якому люди живуть мирно, розуміють один одного, люблять і допомагають». Вони наводять багато прикладів зі свого недосвідченого життя. У цих прикладах ми легко можемо побачити вчинки дорослих, бо все починається з малого. Хоча діти це ще маленькі люди, але вже пристосовуються до життя.

Розуміючи те, що зло – це погано, все одно більшість схиляється до нього. Бо кожен хоче бути лідером, сильнішим за іншого. Але якщо «копнути» глибше, то можна побачити людину, яка прагне бути доброю і робити добро.

Не раз буває, коли хочеш щось зробити, неначе чується два голоси, що промовляють до нас. Один заохочує до доброї справи й відраджує від злої. Він нагадує нам Боже слово, настанови батьків, добрих людей. Другий голос нашіптує коли говорити неправду, сперечатися, лихословити, обмовляти.

Перший голос – то голос Бога, котрий бажає нам добра і вічного щастя. А другий – то голос сатани та його слуг, які хочуть, щоб ми мучились і були злі.
Тому ми повинні не давати злому ангелу спокушати себе, а прислухатися до голосу Божого, який промовляє до нашого серця.

Ми творці нашого життя, яке будуємо по цеглинках. А цеглинки – це дрібнички повсякденного життя, які здаються нам не такими важливими, щоб над ними замислюватися чи звертати на них увагу. Але ці незначні дрібнички, це стіна, яку ми називаємо життям. Її дуже важко збудувати і так легко зруйнувати.

Якщо задуматись, що ж таке зло? Зло – це війна, за яку гинуть ні в чому не винні люди. Це сльози на очах матерів, які потерпають від своїх безсоромних дітей. Це коли ти зустрічаєш людину, якій потрібна твоя допомога і ти проходиш повз неї, дозволяючи собі обсудити її. Це – розпущеність, самозакоханість, замкнутість, недоброзичливість.

Що ж таке добро? А добро – це посмішка старенької бабусі, яку щойно поцілував маленький онучок. Це любов між батьками, яку передають своїм дітям. Це коли ти впевнений, що щасливий. Що ти любиш і тебе люблять.

Тут можна довго сперечатись, але істина одна. Ніхто не знає, що твориться у голові кожної людини. Одна людина може говорити, що війна – це зло, інша – що це зло заради добра. Одні вважають, що те. Що вони роблять правильно, інші це засуджують.

Але, якщо добре подумати, якщо не було б добра, то не було б добра. Ми завжди прагнемо до досконалості. Тож почнімо з себе і світ нам здаватиметься добрішим.