Необхідно вказати на те, що «егоїзм» не надає в природі поганого значення, так як нам здається на перший погляд, коли ми чуємо про нього. Через те, що егоїзм зв’язаний з почуттям виживання і є зв’язаною частиною з почуттям взаємодопомоги. Почуття самозбереження істоти виконує принцип еволюції, за умови якого в природі виживає самий сильний. На рівні осмислення егоїзм показуя себе як певна воля до життя. У найгірших випадках людина знаходить в собі силу і волю в певній боротьбі за життя. «Егоїзм» поколінь показав необхідність якісних змін умов життя: створення 100% умов виживання роблячи певні зусилля над виробництвом матеріального благополуччя життя людства. Необхідне впевненне усвідомлення процесу творення високих та належних умов життя пояснює таке поняття, як явище aльтруїзму.

Альтруїстичне налаштування має також перед собою, за мету захист слабших за певною допомогою законів, а також авторитету великої громадської думки , яка не дозволяє відвертий натиск та пригнічення слабших людей сильнішими за них. Ті названі засади які я вказала специфічно людяної життєвості утворюють матеріальні та духовні ситуації для перного укорінення і саморозвитку сильного виду «людина» у світовий масштаб. Моральнісне відношення людини до людини , особливо сильно виражене в умінні практичного створення іншого в випадку та необхідності допомоги та захисту, якщо хтось цього потребує, зумовили розвинення поняття відносно великого значення життя як такого.

Ідея важливості самоцінності життя яке культивується саме етичною теорією , а також опирається на значний інстинкт певне збереження свого родового життя, значне усвідомлення схожості та необхідності людей з всім природним світом який нас оточує, слугує джерелом певного оптимізму відносно перспектив збереження та продовження життя створінь на планеті.

Природний вибір, який діяв в процесі виникнення та співставлення людини розумної, утворив нові надто сильні та діючі постійно альтруїстичні людяні емоції. А також він діяв спадковому їх регулюваню, зменчуючи егоїзм виживання кожної людини індивідуально, що постійно завжди зберігається у природі. Те що сказано доцільно свідчить, про те, що альтруїзм саме у вигляді необхідності захисту життя роду укорінений на кожному рівні розвитку особистих психічних людських структур.

На певному рівні емоцій альтруїзм проявляється як неусвідомлений та інстинктивний вияв явної не-байдужості до оточуючого життя яке опинилося під небезпекою. На самому рівні почуття розуміється як емоція, охоплення великим інтелектом та доцільно спрямована на іншу людину в сенсі співпереживання, а також потреби як необідно надоти допомогу йому. Окремо кожен інший є носієм життя, як визначеного у собі цілого. Знешкодити небезпеку, а саме його захистити означає врятувати життя у принятій йому цілісності.

Також на рівні моральної альтруїстичної свідомості формується в певний послідовний принцип ухвалення людяності відношень в шлясі активного та ціле направленого усунення причин людських негаразду та страждання. Культивуючи принцип ставлення особи до світу, людство утворює об?єктивні задачі для саморозвитку виду гомо сапієнс «людина — розумна».

Зорієнтована особистість може зрівнюватися до героїзму. Герої достатньо часто гинуть, в яких не залишається нащадків. Необхідність створення роду переважає тут над егоїстичним. При цьому сила героїв в поколінні від всього не слабне. Воно тільки виконується в другий спосіб- не генетично, а духовністю. Не дарма визначення «герой» в перекладі від грецької позначає «захисник роду». Героїзм є певним наслідком можливостей до самоорганізації психічних норм людини на реалізацію потрібного як власного необхідного. Поняття потрібного в героїчному майже весь час сконцентроване на альтруїстичних поняттях. Відчуття і воля сприяють на вчинки, які повинні були прибрати джерело людського чужого горя та страждання. Для героя горе чужої людини може сприйматися сильніше ніж власне.

Мить самозречення, як завжди є присутнім в героїчній дійсності, а також в тих випадках коли вона закінчується добре і герой герой продовжує життя, є появою внутрішньої необхідності довести життя роду в його певній самоцінності. Цілью утвердження є певний захист людини або группи представників родини, або знешкодження причини зла які несуть небезпеку їх життю. Альтруїзм соціуму відносно героїв — в пам?яті предків про них, в прихильництві та схиленні перед їхньою моральною відзнакою.

Для саморозуміння особистісного Я необхідна змога дистанціювання від неодномірного впливу зовнішніх факторів. «Егоїзм» людства пояснює усереднення Я кожної людини з цілью отримати необхідну поведінку. Уточнюючи образ дійової волі, теорія етичного Заходу XVIII— XIX ст. випливає з того, що в дії мідра воля показує себе як воля моральна. Створення причин для повного морального самоутвердження необхідна полягати в применшенні егоїзму.

Альтруїзм, як протилежне егоїзму, є характеристикою глибоко вбудованим в природі сильної людини великим почуттям жалості до інших слабших на її погляд людям. Страждання та сильне прийняття проблем за іншого на себе — альтруїстичне відчуття, що є протилежним егоїзму та є егоїстичним задоволенням життя. Щодо великої маштабності альтруїзму, в цьому разі він не має зовнішніх кордонів побачиного. Він може розгортатися в напрямі від сім?ї до родудини, племя, громадської общини, цілого великого народу і розповсюджуватися на все людство і навіть на все живе у всесвіті.

Отже, самопожертвування може перейти меуі моральності та набути поганого змісту для людина котра жертвує собою, так само і для її предмету почуття. Скажімо так, небачуча любов батьків до своєї дитини підштовхує їх до огородження та відмов від найпотрібнішого для себе заради того , щоб їхня дитина ні в якому разі не відчула себе пригніченою. Така любов є нічим іншим, як показ егоїзму дитини. Дитина все тоді починає помічати в батьках, а потім і в усіх людях, тільки предмети для задоволення особистих потреб. Батьки ж в цей момент ставлять самі себе в положення жертв, відмовляючись від утвердження особистої особи.

Кінцева частина егоїзму — використовування інших людей у цілях не необхідних людині, а саме в тому, що вона може сама зробити, до їх морального занепаду та фізичного знищення. Покарання, що обов’язково очікує на егоїста це духовне зубожiння і душевне знемога. З необхыдносты выдчуваи себе психічно комфортно людина налашовуэться до чуттєвої тілесної насолоди. Часто їх кінцевим результатом є фізичне саморуйнування.