Вихователь у дитячому садку — це одна з перших осіб у житті дитини, яка може стати для неї авторитетом. Тому, на вихователеві лежить неймовірна відповідальність за свою поведінку перед дитиною.
Педагог(вихователь) повинен бути особливо пильним до своєї поведінки, бо саме він у великій мірі формує етичну парадигму дитини. Вихователь подає приклад підростаючому поколінню. Справа в тому, що дитина, коли бачить дорослу людину, вбачає у ній силу, розум і досвід, які перевершують дитячі уявлення про власні здібності. Тому, малюк завжди прагне наслідувати поведінку дорослих, вважаючи її більш досконалою і правильною,за власну. Це стосується як доброї поведінки, так і поганої. Наприклад, дитина може,як попросити іграшку у свого однолітка, або домовитись про користування іграшкою по черзі чи про сумісну гру, так і відібрати іграшку силою — між тими варіантами поведінки, про які вона знає, вона обирає той, результати якого були найвигіднішими, коли вона бачила приклад старшого.
Найбільший вплив на цей вибір здійснює поведінка людей щасливих і успішних — саме їх приклад стає найбільш впливовим, бо прагнення щастя і успіху закладено у будь-якій людині змалечку. Тобто, унаслідується поведінка найбільш успішної, добропорядної та чесної людини, яку бачить малюк. Це питання стосується етики поведінки тому, що успішність і щастя людини напряму пов’язано з людьми, які її оточують. Завжди важливо показувати дітям користь співпраці та солідарної поведінки з оточуючими. Хто, окрім батьків, може показати їм таку модель поведінки, як не вихователь?
Власне, головна мета діяльності вихователя — це позитивний вплив на дитину з ціллю її коректного зростання, тому педагогічна етика має засновуватись на тому, щоб не перешкоджати процесові формування особистості дитини. Також, з огляду на раніше зазначену особливу функцію виховної діяльності, — формування етичної парадигми дитини за прикладом вихователя, ми повинні розуміти, що поведінка педагога повинна бути особливо моральною і простою, щоб дитина могла її засвоїти, а щоб приклад був дієвим і привабливим для дитини до наслідування, вихователь повинен постійно показувати максимальну життєрадісність, порядність,доброту і чесність.
Тож, ми можемо сформулювати питання — “якою має бути етика поведінки вихователя, щоб ефективно впливати на дитину з ціллю формування у неї всебічно розвинутої особистості та допомогти дитині сформувати власну етичну поведінку, яка допомогла б їй стати успішною та щасливою?”
Але передусім визначимо, що таке всебічно розвинута особистість. Особистість — це людина, яка вдало соціалізувалась, знайшла своє місце в суспільстві, успішно виконує в ньому певну роль та приносить користь іншим. Всебічно розвинутою вона вважається тоді, коли не тільки виконує свою роль в суспільстві, а і розуміється у багатьох сферах життя, має розвинуту культуру, може облаштувати своє життя і мирно співіснувати з оточуючими.
Задля реалізації цих якостей, очевидно, людині необхідне спілкування з близькими та оточуючими. Дитині потрібна така етика, яка стане надійною основою для її успішних комунікацій в суспільстві. Саме тому, поведінка вихователя повинна, в першу чергу, відповідати етичним нормам, які допоможуть виховати в дитині любов до оточуючого світу, толерантність, комунікативність і вміння ефективно та із задоволенням спілкуватись .
Ці якості є запорукою щастя і успішності. Любов до людей дозволить не витрачати свої сили на творіння зла іншим людям, а навіть навпаки — якщо творити добро іншим людям, то можна розраховувати на їх вдячність і дружбу. Толерантність також збереже сили і нерви та покаже високу гуманістичну культуру людини, чим вона зможе заслужити повагу в суспільстві. Комунікативність же допоможе людині майже у будь-якій професійній діяльності.
То якою ж має бути етика поведінки вихователя для формування у дитині всіх цих якостей? Перш за все, він сам має відповідати цій етиці. Вихователь, який любить людей, буде не просто турбуватись про дитину, але і дбати про те, щоб дійсно навчити її чомусь корисному, такому, що реально знадобиться в житті і дозволить досягнути успіху та всебічного розвитку. В іншому ж, успішно поданий приклад завжди справить враження на малюка, і з великою ймовірністю вона наслідуватиме позитивний досвід комунікації.
Але більше того, вихователю доведеться стати взірцем терплячості та турботи, щоб послідовно і спокійно демонструвати дитині вірну етику поведінки. Називаючи певну модель етичної поведінки “вірною”, я не маю на увазі її нав’язування і будь-які форми примусу, і навіть не завжди необхідно казати дитині щось напряму — “читати мораль”. Беззаперечно, повинна залишатись свобода вибору для дитини, але якщо виховний процес ставить перед собою ціль допомогти людині стати повноцінним членом сучасного суспільства, то дитині потрібно запропонувати саме таку етичну парадигму — гуманістичну.
Насправді, всі ми розуміємо, що остаточний етичний вибір завжди залишається тільки за самою людиною. І нав’язати їй щось чи примусити неможливо, і те саме має зрозуміти підростаюче покоління. Саме на це і спрямована дана етична модель — на орієнтування дитини на гуманістичні цінності, на позбавлення її свідомості необхідності насильства. Саме така етика поведінки вихователя покаже дитині шлях до щастя, успіху і всебічного гармонійного розвитку.
