Виникнувши на межі ІХ та Х століття, могутня середньовічна держава Київська Русь займає істотне місце в українській історії, а етична спадщина видатних мислителів княжої доби зіграла вирішальну роль у становленні та розвитку свідомості та самосвідомості нашого та сусідніх народів.
Найважливішим, на мою думку, надбанням того часу було введення київським князем Володимиром Великим християнства. Першу спробу запровадження християнства зробили Аскольд і Дір, але саме Володимир довів діло до кінця.
Християнство принесло колосальні зміни у культурному та духовному житті Київської Русі. Плоди його ми пожинаємо і дотепер. Прийняття християнства посприяло розквіту матеріальної культури: фреска, мозаїка, введення куполів, іконопис – все це на Русь прийшло з Візантії і саме завдяки Візантії Русь познайомилась із спадщиною античного світу. Саме з християнством до слов’ян прийшла писемність, запроваджена ще Кирилом та Мефодієм. Почали створюватись рукописні книги, при монастирях з’явились школи, розповсюджувалась грамотність.
Впровадження християнства вплинуло на звичаї та суспільну мораль. Християнська церква забороняла жертвоприношення, боролася з работоргівлею. Суспільство вперше познайомилось та усвідомило поняття гріха, котре було відсутнім у язичницькому світогляді.
Прийняття християнства спровокувало злиття східнослов’янських племен в єдину староруську народність. Люди об’єдналися під одним Богом, а усвідомлення оцінки всіх людських дій Небесним Судом зробило людей більш толерантними, розвинуло емпатію, почуття провини, співчуття та інші «людські» почуття. Люди стали допомагати один одному. Якщо раніше калік висміювали та били, то тепер їм співчували та допомагали.
Християнство також укріпило владу князя, адже церква навіювала людям необхідність беззаперечної покори, а князям – усвідомлення їхньої великої відповідальності. Після прийняття християнства Русь перестала бути в очах європейців варварською, вона стала рівнею європейським державам. Укріплення її міжнародного положення посприяло виникненню багато чисельних шлюбів між представниками різних династій. Хоча дещо пізніше у зв’язку з тим, що у Західній Європі панував католицизм, в той час як Русь була православною, вона була ізольована від західного світу.
Проте не слід забувати й про іншу сторону «християнізації», котра була для всіх обов’язковою і оскарженню не підлягала. Незгідних з цим, незалежно від віку та статі, винищували. Вогнем та мечем заганяли в ріки і змушували приймати хрещення або топили. Всі ознаки культури до переходу на християнство знищувались. Це призвело до того, що літописці ретельно від ретушували історію, описуючи Русь до хрещення безграмотною і відсталою, хоча насправді на Русі було достатньо культурних надбань ще до запровадження християнства.
Непогану етичну спадщину лишила по собі й дочка київського князя Ярослава Мудрого Анна Ярославна, здійснивши революцію у чужій для себе країні. Адже саме вона ще у ХІ столітті навчила французів читати і писати, познайомила їх з лазнею та змусила під час прийому їжі користуватися столовими приборами.
Сам же Ярослав Мудрий також істотно вплинув на свідомість слов’ян. Він першим на Русі видав збірку права «Руська Правда», в котрій були описані штрафи та покарання за різноманітні злочини. Саме за доби Ярослава Мудрого починається формування правової свідомості у жителів Київської Русі. Наявність законів, штрафів та покарань, а також саме усвідомлення можливості бути покараним за свої злочини назавжди змінили відношення людей до своїх вчинків. Навіть зухвалі люди почали слідкувати за своєю поведінкою, знаючи про те, що за свої злочини їм прийдеться «відповідати» монетою.
До речі, перші закони опиралися саме на штрафи. Наприклад, після побиття кривдник повинен був платити певну кількість монет, в залежності від кількості вибитих зубів.
За часів Ярослава Мудрого на посаді митрополита Київського знаходився Іларіон — видатний мислитель та релігійний діяч. Він написав «Слово про закон та благодать», що вплинуло на всю подальшу історію Київської Русі, оптимістично задавши направленість розвитку держави до «панування Благодаті». Думку Іларіона розвинув Яків Мніх, близька до Іларіона людина.
Не слід забувати й вагомий вклад Володимира Мономаха в спадщину мислителів Русі. Він об’єднав державу, яка тоді була на грані розриву, та написав знамените «Повчання», в якому описав своє розуміння людей та світу. У «Повчанні» Володимир закликає людей до добрих справ, радить звертатися напряму до Бога, а не йти до священників. Тут слід зазначити й те, що його заклики актуальні й досі, багато людей відмовилися від церкви, бачачи жадібність священників, але не зреклися самого Бога.
В Київській Русі було багато видатних людей, чиї рішення тим чи іншим чином вплинули на культуру, звичаї та свідомість людей, що її населяли. Саме їх етична спадщина сформувала наші свідомість, духовну культуру та моральні цінності. Завдяки всьому цьому на даний момент ми маємо сучасне духовно і морально розвинене суспільство, де люди поважають один одного і поводять себе належним чином.
