Епікур (341–270 рр. до н.е.) створив багато праць. Основною частиною вчення його була етика. Найвідоміша з праць Епікура – праця «Про природу». Він вважав що вона розвивається самостійно, за власними законами. А боги зовсім не втручаються ні в те, що відбувається в природі, ні в те, що відбувається у людей.

Епікур вважав, що людина може досягнути щастя тільки пізнав природу і завдяки хорошому поводженню з нею.

В своїх етичних поглядах Епікур бачив основним принципом — індивідуальне задоволення. Людина повинна розуміти, що вона не може добре жити, якщо вона живе несправедливо, аморально і не розумно. Епікур вбачав насолоду життям саме в цьому, а не в тілесних насолодах і вважав що багато хто просто не розуміють саму суть отримання задоволення від життя.

У Епікура були свої цінності які в свою чергу є індивідуальними. Одна із цих цінностей – свобода людини. Він вважав за свободу вміння людини робити розумний самостійний вибір щодо свого способу життя. А також людина має відповідати за себе і за свої вчинки.

Також погляди Епікура торкнулись і державної влади. Він вважав що в державі має бути взаємна безпека, задля подолання різних страхів, а також щоб люди не наносили ніякої шкоди один одному. Щоб в державі царював мир та спокій. Тобто люди мають заключити ніби такий договір між собою про те як потрібно жити разом і про взаємну безпеку в державі з метою «не шкодити один одному і не мати шкоди». Саме в цьому Епікур вбачав справедливість по відношенню до співмешканців. Він говорив, що це правило і домовленість між людьми принесе багато користі державі і людському спілкуванню.

Також у Епікура був закон захисту «мудрих». Цей закон мав би захищати людей, етично досконалих, від інших людей, які б могли нанести школи цим людям і задля того, щоб у «мудрих» людей була гарантія етичної свободи і автономії. Закон був би виданий не для того щоб вони не шкодили суспільству, а для того, щоб не завдавали шкоди їм.

Епікур за все своє життя створив до трьохсот праць. Це зокрема «Про ціль життя», «Про любов», «Про спосіб життя», «Про справедливу поведінку» тощо.

Але, нажаль, до наших часів вони не дійшли. Збереглись лише декілька листів, творів, збірок висловлювань.

Епікура дуже цікавила тема «блага». В ній він насамперед розглядав проблеми втіхи і страждання. Він вважав, що душа не може бути задоволена, якщо не задоволене тіло. Так він казав про задоволення життєвих потреб. І саме цей принцип втіхи в нього був наповненим як духовним, так і моральним змістом. Епікур поділив втіхи і бажання на декілька видів. Це необхідні потреби, не необхідні потреби, а також потяг до нерозумних потреб, який треба в собі переборювати.

Саме задоволення Епікур вбачав у відсутності страждань. Ця відсутність веде до безтурботного, щасливого життя без всіляких тілесних страждань. Всі бажання людини, які пов’язані із навколишнім світом роблять людину самодостатньою, незалежною від зовнішнього середовища.

Проте попри це все Епікур не ставив тілесні потреби людини вищими за духовні. Він дивився не тільки на те, що відбувається тепер, на відміну від інших філософів того часу, а й розумів, що є і теперішнє, і майбутнє. І потрібно розуміти, що те, що ми зробимо сьогодні може негативно вплинути на наше майбутнє. А також ми повинні орієнтуватись на свій життєвий досвід і брати зі свого минулого щось цінне, аби не повторювати наші минулі помилки.

Але все ж таки всі погляди Епікура вели до одного. Всі вони були направлені до самоцінності індивіда. Справжнє щастя людини залежить від незалежності, внутрішнього спокою, безтурботності, тобто від внутрішнього стану самого індивіда. Також у кожної людини є потреба у спілкуванні. Індивід не в змозі жити ізольовано і заглиблено лише в свої переживання. Так Епікур і вважав. Людина не приречена на самостійність. Вона потребує спілкування з іншими людьми. І всі її риси виявляються лише у цьому спілкуванні, у стосунках, які людина може вибирати самостійно і ці стосунки, те, якими вони будуть, залежить від самої людини.

Епікур також вважав, що іноді людина повинна залишатись на самоті із самим собою. Це, на його думку, допомогло би людині досягти мудрості. Коли людина відчужується від усього, вона досягає внутрішній спокій, зможе спокійно обдумати все, що сталось, все правильне і неправильне, по іншому починає розуміти втіхи і бажання. Він вважав що філософствувати потрібно як молодим людям, так і старим. Молодому філософія зможе допомогти в майбутньому, старіючи, згадувати про своє минуле і на фоні цих спогадів завжди залишатись молодим. Старому ж філософія допомагає бути одночасно і молодим душею і старим в плані набутого досвіду, а також втрачається і зникає страх перед майбутнім і перед смертю.

Саме людське щастя Епікур вважав як у моральному, так і у фізичному здоров’ї. Людина, у якої є багато страхів, яка постійно знервована і постійно чогось боїться не може бути щасливою. Тобто людина має бути вільною від тілесних страждань і душевних тривог. А від всього що боїться людина її вберегти може тільки філософія. Саме тому Епікур вважав «мудрість» вищою чеснотою. Саме узагальнюючи все що нас оточує завдяки мудрості і знанням людина перестає боятись. Перестає боятись богів, тому що вони не втручаються в життя ні людей, ні самої природи, перестає боятись природну необхідність маючи свободу волі, а найголовніше з усього, людина перестає боятись смерті, адже коли ти помираєш, пропадають всі почуття і відчуття.

Епікур зосереджував свою увагу на особистості, на її моральних якостях, на її бажаннях та потребах. Він вважав, що не потрібно тягнутись до матеріальних цінностей, наприклад, до багатства, до влади, до почестей. Ці всі речі призводять до страждань і душевних тривог людини, що роблять її нещасною.

Проте те, що Епікур так зациклювався на самій особистості відсторонювало його увагу від речей, які оточують людину. Тобто етичні вчення Епікура стосуються лише внутрішнього світу людини, а вселюдська мораль у поглядах Епікура відсутня.

Епікур був одним із небагатьох філософів, які жили згідно зі своїм вченням. Він прагнув на своєму прикладі навчити людей жити згідно моральним принципам і установкам.